Навіть нині на тлі світової літератури незвичайним виглядає його життя, рідкісним – похорон на чужині й посмертне повернення на Батьківщину, яке одразу стало одним із знакових символів для українців. Народ повернув собі свого пророка  у такій сакральній формі, розуміючи, що воскресають насамперед там, де є могили. Тому й руйнували лукаві вороги українські могили – князів, гетьманів, гайдамаків, вояків армій УНР і ЗУНР, повстанців УПА і політичних в’язнів ХХ ст. Не перестають вони це робити й дотепер.

Доля зберегла нам могилу Тараса. Тому щорічне вшанування Тараса Шевченка в незалежній Україні 22 травня –  день перепоховання його на Чернечій горі в Каневі –  стало важливою подією в нашій національній історії та національній самоідентифікації, а в часах окупаційних режимів було ще й символом протесту. Досить згадати хоча б самоспалення тут Олекси Гірника в 1978 році.

 

Для колективу нашого університету як спадкоємця колишньої Ветеринарної академії ця дата має подвійне смислове навантаження: адже саме 22 травня 1913 року горстка студентів-українців заснувала в умовах австрійського панування і польської зверхності Українське академічне товариство «Ватра» ветеринарних медиків у Львові. Немає найменшого сумніву, що зроблено було це з прихованою думкою про  вшанування пам'яті свого національного генія.

Цьогорічні травневі урочистості у Львові до 156-ї  річниці перепоховання Тараса Шевченка, проведені з ініціативи Обласного товариства «Просвіта», відрізнялися від попередніх років явним домінуванням молоді – студентів університетів та інститутів, учнів коледжів і гімназій Львова. Студентська група нашого університету була однією з найчисленніших і презентабельних, на око десь зразу ж після університету ім. І.Франка та музичної академії. Хочеться за це подякувати передусім профкому викладачів і деканатам факультетів економіки і менеджменту та біолого-технологічного, без підтримки яких організувати це було б важко, зважаючи на передіспитовий період.

Львівська академічна спільнота виразно верховодила цього разу на Шевченківських урочистостях: звучали пісні на його слова у виконанні хору Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, декламували поетичні рядки Кобзаря студенти Львівського національного університету імені Івана Франка.

На завершення голова обласного товариства «Просвіта» Ярослав Пітко  подякував усім, хто взяв участь у цьому заході.

Пригадуються слова відомого львівського поета Богдана Стельмаха, написані у кінці буремних 80-х років, коли центр міста був ще без пам’ятника Тарасу Шевченкові: 

Насипаймо нещадно квітчасту могилу
В тому місці, де хочемо мати його,
І ніхто не згребе нашу волю і силу,
І доб’ємось, доб’ємось, доб’ємось свого!

І нині, у час відкритої війни України з новітньою ордою, знову і знову приходімо до Шевченка, щоб почерпнути у нього душевної сили, любові і віри. Не втомлюймося поклонятися своїм праведникам, геніям і героям, аби в прийдешньому не схилятися знову перед чужими ідолами. Борони і сохрани нас, Господи, од цього.

 

Світлана Ваврін, Мирослав Тимочко, 

ст. викл. кафедри української та іноземних мов

load page 0.069120 second, load CPU 0.1