Історично доведено, що кінь уперше у світі був одомашнений на теренах України ще шість тисяч років тому, у часи Трипільської культури. Відомим історичним фактом є те, що нашими пращурами також вперше у світі була придумана та виготовлена металева підкова для коня ще у VІІІ-Х століттях нашої ери. У своїй монографії «Історія всесвітньої ветеринарної освіти» професор Станіслав Рудик стверджує, що медична ветеринарія зародилася в Україні і в подальшому поширилась в інші країни світу. У Європі в час середньовіччя фахову освіту можна було здобути двома шляхами – в університеті або у цеху. З початку ієрархічний склад цехової школи чи університету складався з школярів (учнів), бакалаврів, підмайстрів (челядників) та майстрів (вчителів), а пізніше було додано чин магістра та чин доктора. Тільки у 1600 р. в університетах було введено посаду професора (вчитель філософії).

У середньовічному Львові в епоху Відродження у 1425 році одночасно вини-кають ковальський та сідлярський цехи. В міру розвитку ковальського ремесла у Львові та поглиблення його спеціалізацій у 1457 році виникає цехова школа коновальства і кування коней, у який тоді спільно об’єдналися лічці коней та худоби й звісно ковалі. У 1512 році після створення школи коновальства у Львові створюється цех хірургів, який став в подальшому родоначальником Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

Основною структурною одиницею цеху була Школа коновальства (ветеринарії), навчання в якій проводилося латинською мовою (мовою науки) і тривало 6 років. На той час у школі вивчали такі предмети: анатомію коней, рани та їх заживлення, хвороби та їх лікування, догляд та годівля коней і звісно ковальство. Аналогічно в ХІ ст. в місті Болоньї (Італія) був створений цех правників, від фахової школи якого бере свої витоки найстаріша Вища школа Європи – Болонський університет (1088 р.), а в Україні – Національний університет «Києво-Могилянська академія» своє літочислення веде від створення Київським братством (цехом) 14 жовтня 1615 року братської школи.

Львів історично стояв на перетині двох великих європейських торгових шляхів і діяльність школи лікування коней була запорукою продовження торгової справи як в Україні, так і в Західній Європі. У Львові, як найбільшому місті України (XIV-XVII ст.) ветеринарну справу також викладали у новоствореній Львівській академії (1661 р.), але класичною університетською кафедрою ветеринарної медицини вона стала тільки у 1784 році. Львів на той час був відомим освітнім містом Центральної Європи, в якому діяло просвітницько-релігійне товариство «Львівське братство» (1439 р.) та друкарня Степана Дропана (1460 р.). Якщо перший університет Центральної Європи – Карловий (Прага, Чехія) бере свої початки із світської школи (1348 р.), то Львівський університет (тепер імені І. Франка), аналогічно, своє літочислення розпочинає зі створення у листопаді 1372 року монастирської школи, яку заснував Руський князь Володислав спільно з Орденом Францисканців, котрі поряд з місіонерством проводили також і освітню діяльність.

За часів імператора Йосифа ІІ в Австрії було проведено реформу освіти (1773 р.), відповідно до якої на всій території імперії мало існувати тільки три університети: у Відні, Празі та Львові. Із Львівським університетом, який отримав чин університету тільки у жовтні 1784 році, пов’язані початки викладання ветеринарної медицини (1661 р.), а також розвиток ветеринарної науки й ветеринарної справи у Галичині взагалі й у Львові, зокрема. Спочатку у Львові планувалося відкрити самостійну ветеринарну школу на зразок школи у Відні, але обмежились відкриттям п’ятої кафедри – кафедри ветеринарії – на медичному факультеті університету. Першим професором і керівником кафедри ветеринарії був Юрій Хмель (1747-1805), вихованець Віденської ветеринарної школи. Він є також автором перших праць з ветеринарії у Львові. Серед наступників проф. Юрія Хмеля треба назвати Антона Бухмюллера, Франца Лаутнера, Йосифа Шультеса, Франца Екеля. Вже від 1818 року починаються спроби львівських професорів ветеринарії заснувати у Львові самостійний ветеринарний навчальний заклад. Довготривалі прагнення львівських вчених увінчалися успіхом після проведення в Західній та Центральній Європі у 1791 році реформи цехових фахових шкіл. На початку 1881/1882 навчального року нарешті у Львові була відкрита Ветеринарна школа. Її офіційна повна назва звучала так: Цісарсько-королівська Ветеринарна школа зі школою кування коней з клінікою-стаціонаром для тварин у Львові. Директором школи від 1 жовтня 1881 року був призначений професор Петро Зайфман (1823-1903), колишній директор Варшавської ветеринарної школи та засновник і директор Казанського ветеринарного інституту. Одночасно були прийняті на посади професорів Генрих Кадий та Антон Баранський. Школа розташувалася на території нинішнього факультету ветеринарної медицини і складалась з навчального корпусу, клінік-стаєнь, прозекторію та кузні. Через 4 роки – 19 лютого 1885 року школа видала свої перші п’ять дипломів ветеринарного лікаря.

Будівлі колишньої фабрики Шумана (перероблені й добудовані), де розмістилася Ветеринарна школа, недостатньо відповідали нормальним умовам для навчання слухачів і наукової праці професорів. Слухачі школи не мали належної підготовки, бо до школи приймали учнів з незакінченою середньою освітою, час навчання тривав лише три роки, школа не мала права надання наукових ступенів. Тому професори П. Зайфман, Г. Кадий і Й. Шпільман виступили з ініціативою прирівняти Ветеринарну школу до університету. Пропозиції львівських професорів привели до реформування всієї ветеринарної освіти в Австрії. За постановою від грудня 1896 року Львівській ветеринарній школі надавався з 1 жовтня 1897 року статус вищої школи (академії) з відповідним збільшенням штату викладачів і щорічного фінансування. Тепер вступники повинні були мати закінчену середню освіту з атестатом зрілості, час навчання продовжувався до 4 років. У вересні 1908 року академія отримала право надавати наукові ступені – доктора ветеринарної медицини, а за особливі заслуги – звання почесного доктора. Від 1909 року ректора обирали з-поміж своїх професорів терміном на два роки. Першим обраним ректором Львівської ветеринарної академії став професор Йосиф Шпільман (1855-1920 р.р.).

До першої світової війни в академії працювали, крім перших трьох її фундаторів, такі відомі професори: Станіслав Круліковський, Володимир Кульчицький, Зигмунт Марковський, Павло Кретович, Теофіл Голобут. У 1917 році ректором академії був обраний проф. Володимир Кульчицький (1862-1936), перший українець на посаді ректора, людина енциклопедичних знань, всесвітньо відомий анатом й орієнталіст.

За період 1881-1918 років 420 галичан здобули тут освіту ветеринарного лікаря, а в цілому до 1918 року національний університет закінчили 511 ветеринарних лікарів, більшість із яких працювали на теренах Галичини. Як наслідок їх праці в Галичині докорінно змінилися ветеринарно-санітарні умови, зменшилися втрати худоби від пошестей, зросло поголів’я худоби, збільшився її вивіз за кордон.

Після закінчення визвольних змагань українців Галичини проти тодішньої Польщі (1918-1919) майже 40 колишніх воїнів Української Галицької Армії закінчили ветеринарні студії у Брно (Чехословаччина), деякі вчилися в Югославії, оскільки українська молодь Галичини бойкотувала навчальні заклади Польщі на знак протесту проти окупації Західної України.

У жовтні 1919 року було відновлено навчання в академії. 12 грудня 1922 року академія отримала нову назву – Львівська академія ветеринарної медицини, що проіснувала до осені 1939 року. Особливе місце в історії академії польських часів займає проф. Вацлав Морачевський (1867-1950), відомий біохімік, талановитий педагог, громадський діяч, літературний критик, знавець мистецтва й музики і спортсмен. Був куратором товариства “Ватра”, мав значний вплив на формування українського письменника Василя Стефаника та на науковий ріст українського вченого Степана Ґжицького (1900-1976), чиє ім’я сьогодні носить національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій.

Між двома світовими війнами академія мала високий міжнародний авторитет. Відомими в Європі були такі вчені академії, як професори Вацлав Морачевський, Андрій Клісецький, Казимир Щудловський, Тадей Ольбрихт, Альфред Травінський.

Восени 1939 року Польща була окупована фашистською Німеччиною, внаслідок чого Львівська академія ветеринарної медицини стала Львівським ветеринарним інститутом. Директором інституту став проф. Іван Чинченко (1905-1993), відомий вчений та громадський діяч і робив усе можливе, щоб інститут став українським не тільки за формою, але й за змістом.

Важкими і трагічними для академії були воєнні та повоєнні роки. Щоб понизити якість спеціалістів-слов’ян німецька адміністрація звела статус вищих шкіл Львова до фахових курсів, після закінчення яких видавалися не дипломи, а посвідчення. Директорами курсів були німецькі професори Отто Габерзанг, а потім Юрген Вітте.

У 1944 році після визволення Львова цей навчальний заклад поновив свою діяльність у статусі інституту і вже у 1949 році було відкрито другий факультет – зоотехнічний (від 1956 року – зооінженерний, з 2003 року біолого-технологічний). За умов самостійної України відкрито третій факультет – санітарно-технологічний (1991), з 2004 року харчових технологій, у 2002 році четвертий факультет – економіки та менеджменту. Крім того, в університеті плідно працюють факультети заочної освіти, доуніверситетської освіти і підготовки молодших спеціалістів та центр художньої самодіяльності, інститут післядипломної освіти.

Зміни сталися, коли в 1957 році директором інституту став київський професор Данило Василенко. За нього інститут заговорив по-українськи. Наступником проф. Данила Василенка на посаді ректора став проф. Степан Стояновський (від 1965 до 1989 року). За нього переважна більшість викладачів вели заняття українською мовою. Повний перехід на українську мову в ділянці навчальної, наукової та канцелярської роботи здійснено за ректора проф. Романа Кравціва (від лютого 1989 року).

У 1992 році навчальному закладові повернуто попередню назву – Львівська академія ветеринарної медицини. У 2003 році академії присвоєно статус національної та надано ім’я її вихованця і довголітнього працівника, завідувача кафедри біохімії, видатного вченого, члена-кореспондента НАН і академіка української сільськогосподарської академії, професора Степана Ґжицького (1994), відновлено право надання вченою радою академії звання почесного доктора (1998). За 1885 – 2008 роки було видано понад 30000 дипломів, із них 16200 дипломів ветеринарного лікаря, 10360 дипломів зооінженера (технолога з виробництва і переробки продукції тваринництва) і 945 дипломів ветеринарно-санітарних експертів, понад 1000 з харчових технологій, 350 дипломів фахівців з маркетингу, 120 дипломів менеджерів зовнішньоекономічної діяльності, 60 дипломів фохівців з менеджменту організацій, 30-з екології, 20-з якості, стандартизації та сертифікації тощо.

Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького (ЛНУВМтаБТ імені С.З. Гжицького) є найстарішим вищим навчальним закладом даного профілю в Україні і Європі.

load page 0.177999 second, load CPU 1.17