25 вересня у місті Києві в приміщенні Спілки письменників України відбулася презентація книги к.і.н., доцента кафедри історії України, економічної теорії та туризму Ольги Бежук «Ольга Басарабова з Левицьких: життя і чин», видавництво «Євросоціум, 2017р».

Зі вступним словом «Ольга Басараб і національно-визвольний рух 1920рр.» виступила Надія Стрішенець, голова Жіночого товариства ім.Ольги Басараб та Олени Теліги, доктор історичних наук. Вона відзначила, що на сьогодні у вітчизняній історіографії з’явилося чимало праць, присвячених життєдіяльності визначних українок: Мілені Рудницькій, Олені Степанів, Наталії Кобринській, Ользі Левицькій-Басараб. Адже жінки були невидимі в історії України, що пояснюється андроцентризмом, наголосі на чоловічому творенні історії. Таке звернення до особового/жіночого аспекту в історії України набуває пріоритетного значення, адже без повного розуміння історичного тла та громад, у яких жінки працювали, неможливо осягнути «історію жінок», жіночого руху в Україні. П. Надія Стрішенець, зробила наголос на тому, що Ольга Левицька, проживши коротке але цільне життя з розумінням необхідності державності, прийшла до своєї Голгофи, започаткувавши український Пантеон героїчних жіночих постатей. Саме тому історія Ольги Басараб – як і вчора так і сьогодні вдало вписується в історичний наратив особливого місця жінки-громадянки та її праці в державотворчих процесах.

На презентації виступив також голова Організації Українських Націоналістів Богдан Червак. Він зазначив, що фатальний арешт О. Левицької-Басараб 9 лютого 1924 року та звинувачення її у шпигунстві й зраді став закономірним наслідком політики Польщі у Східній Галичині міжвоєнного періоду. Інквізиторські методи допиту зв’язкової УВО впродовж трьох днів, здійснювані польською військовою розвідкою, виявились безрезультативними. Смерть розвідниці Ольги Левицької-Басараб у львівських «Бригідках» 13 лютого 1924р. перекреслила сподівання поліції викрити мережу УВО в Галичині й за кордоном та поставила поляків перед проблемою відповідальності. Звістка про трагічну подію активізувала громадськість краю, Українського сеймового клубу, товариств і комітетів зарубіжжя на розслідування причин та обставин смерті зв’язкової, призвела до масових акцій протесту в Галичині. Подальші спроби польської влади дискредитувати та поховати українку в народній пам’яті зазнали поразки, а масова задіяність жіноцтва у лавах ОУН-УПА, котрі працювали друкарками, зв’язковими, станичими, медсестрами і санітарками засвідчує феномен українського визвольного руху 40–50-х років ХХ ст.

Згодом надали слово авторці книги Ользі Бежук. Для киян ім’я Ольги Левицької-Басараб стало справжнім відкриттям. Адже вона походила зі священицького роду Левицьких-Стрільбицьких-Кинашевичів, які були заслуженими родами в житті галицької вітки українського народу і цей факт багато зважив на формування її духовності. Високі засади батьківського дому, грунтовна освіта в Нижній Сілезії (м.Вайсвассер), згодом у ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемшлі та Торговій академії у Відні сприяли еволюції національних та громадянських поглядів молодої дівчини. Повернувшись 1910 р. до Львова, молода дівчина була задіяна у Головному виділі «Просвіти», вона учасниця юнацьких «Соколів», «Січей», «Пласту». На хвилі соціальної емансипації й зацікавлення жіночою проблематикою Ольга Левицька вступає до «Жіночої громади», згодом в період війни вона бере участь в «Українському жіночому комітеті допомоги пораненим жовнірам» у Відні, «Українському жіночому союзі», «Союзі українок» й міжнародному жіночому русі, який і сьогодні є вагомою та невід’ємною частиною історичного досвіду нації. Тотальний характер І світової війни 1914-1918рр., що зруйнував споконвічні патріархальні постулати галицького суспільства, дозволив Ользі Левицькій пройти теоретичні й польові військові заняття, бути задіяною у Мобілізаційному комітеті Української Боєвої управи, освоїти санітарну справу. Згодом 1920 року вона вступає в ряди Української військової організації. Провід УВО доручив жінці збір різноманітної, нерідко секретної інформації за кордоном, а з поверненням додому 1923р. – у Галичині, що й стало причиною арешту зв’язкової.

Присутні в залі Спілки письменників України розпитували про джерельну базу монографії, переписку з Дмитром Басарабом, чи були ще розвідниці в лавах УВО, які захоплення мала О.Левицька. Відповівши на всі запитання аудиторії, авторка монографії розповіла про епістолярій часів І світової війни між О.Левицькою та Д.Басарабом, що вперше публікується у монографії.
Згодом до слова запросили Ольгу Лабур – віце-президента Української Асоціації Дослідниць Жіночої Історії, кандидатку історичних наук, доцента факультету соціології і права Національного технічного університету «Київський політехнічний університет». Вона виголосила промову на тему: «Книга про О.Левицьку-Басараб як приклад дослідження жіночої історії», зазначивши, що саме жіночий вимір є тим головним критерієм, що визначає духовність нації, потяг до історичної правди, надає йому «живих» характеристик та робить доступним для розуміння пересічного читача.

З короткими промовами виступили Валентина Піскун – заввідділом джерелознавста новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавста НАН України, доктор історичних наук та Алла Диба – науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Вони подякували О,Бежук за вагоме дослідження, зазначивши , що в працях з історії України мало написано про жінок і майже нічого про жіночі організації. Розпочавши нову сторінку ХХІ століття саме жінки-дослідниці, історкині почали відчувати потребу в писаній історії українських жінок. Думається, що це стане доброю традицею в українській історіографії, а новітні теоретики фемінізму, прагнучи сягнути поза межі узвичаєних суспільних, філософських, політичних уявлень, будуть формувати ідеї, що похитнули б традиційні категорії світосприймання, зорієнтовані на чоловіків.

На сам кінець виступили кобзар Тарас Силенко, який озвучив давні українські пісні, власні інтерпретації упівських пісень про жінок. Завершилася презентція книги виступом дуету «Жайвір» та хору «Гомін».

А історія жінок в Україні продовжується… Тяглість прикладу геройства О. Левицької-Басараб бачимо й сьогодні, коли багато українських жінок та дівчат воюють в зоні АТО, відстоюючи ідеали Майдану. Ці жінки: волонтерки, лікарі, військові не потребують жодної канонізації, їхні дії – це активне подвижництво у найкращому значенні цього слова, вічний неспокій, палке і щире бажання прислужитися своєму народові, невтомна пропаганда власним життям загальнолюдських цінностей…

• Попередня
• Наступна