Не «кругла» дата, не вперше в історії української педагогіки, не милуючись минулим, не забігаючи наперед, не масштабно, але й не мілко – все це й зродило ідею провести наукову зустріч-візію з амбітною назвою «(Не)перший Український Педагогічний Конгрес». Безперечно надихнули події 88-річної давності, коли у Львові зібралися ті українці, які, попри «почетвертованість» тогочасної України, намагалися сформувати цілісне бачення перспектив національної освітньої політики на чималий відтинок часу. Однак історія ще та жартівниця, тому ідеї та мотивація організаторів і учасників Того, Першого, Конгресу, залишилися близькими Нашому, (Не)першому.

 

Ідея організації нетипових наукових комунікацій постала у ході зустрічей з працедавцями ОП «Освітні, педагогічні науки», зокрема Михайлом Яворським (виконавчий директор Львівського обласного об’єднання організацій роботодавців, Голова Координаційної ради «Рідної школи»), Дмитром Герцюком (декан факультету педагогічної освіти ЛНУ імені Івана Франка, віце-президент Товариства «Рідна школа»). Обговорення проєкту ОПП, результатів навчання магістрантів вивели на гасло «Слово. Дія. Результат». Власне так і виникла ідея синтетичної наукової комунікації, де спілкуються магістранти, викладачі, працедавці, стейкхолдери різних спеціальностей, однак зорієнтованих на громадський розвиток («Освітні, педагогічні науки», «Фізична культура і спорт», «Терапія та реабілітація», «Право»). Об’єднавчим предметом цієї зустрічі стала педагогічна тематика, оскільки, по-перше, всі магістранти здобувають компетентності викладачів; по-друге, реальне місцеве самоврядування можливе тільки там, де головна турбота громади – це плекання закладів освіти, а реальна автономія ЗВО – це, насамперед, стати живим серцем громади; по-третє, «…в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».
Наукова зустріч почалася з історії організації Першого Українського Педагогічного Конгресу у Львові (2–3 листопада 1935 р.), презентації перевидання його матеріалів, підготовленого «Рідною школою» на честь 70-річчя Конгресу, яке подарував здобувачам наш стейкхолдер п. Дмитро Герцюк.
Потім, як і 88 років тому, учасники зустрічі прослухали інавгураційну промову голови Товариства «Рідна школа» Івана Галущинського, яку, від його імені, виголосив магістрант ОПП «Фізична культура і спорт» Володимир Грінер: «Коли наша виховна діяльність має увінчатися бажаними результатами, то вона, як і кожна інша, мусить звернутися лицем до життя, до життєвої дійсності, та не сміє від неї відвертатись. А ця дійсність нашого життя, коли глядітимемо на неї не з точки погляду одиниці, а з точки погляду покоління; не під кутом нинішнього чи завтрашнього дня, а під кутом епохи – виявиться дуже важливою саме для педагогів-виховників молодого покоління, що має колись стати на наших місцях. Ця дійсність важлива тому, бо на наших очах провалюються дотеперішні форми громадського життя, обезцінюються давні вартості. Заразом народжується щось нове. І ця дійсність важна ще й тому, бо наша нація, єдина в світі, почетвертована долею, переживає найгрізніші часи у своїй історії».
Потім узяв слово завідувач кафедри української та іноземних мов імені Якима Яреми доц. Михайло Подоляк, який ознайомив із долею та доробком першого доповідача Конгресу – проф. Степана Балея. Трагедія відсутності української державності, відпливу мізків – більш ніж актуальна для сучасної України.
З біографією Якима Яреми, другого доповідача Конгресу, ознайомила магістрантка ОПН «Освітні, педагогічні науки» Ольга Семенів. Тут вже йшлося про виживання інтелектуалізму в тоталітарних умовах.
Далі виступали наші стейкхолдери:
- Михайло Яворський про необхідність активної участі молоді в командній просвітницькій роботі задля досягнення цілей у майбутньому, яке залежить від освіти;
- Олександр Мацях (директор благодійної організації «Благодійний фонд „Життя патріотів“») про те, що патріотизм – це, в першу чергу, дія;
- Роман Пенькальський (голова адвокатського об’єднання «Пенькальський та партнери») про соціальну відповідальність освіти, правову грамотність та її зв’язок із соціальним благополуччям;
- Василь Абаімов (представник Львівського регіонального відділення Асоціації міст України) про те, що серце місцевих громад – це їх заклади освіти, отже, їх майбутнє – спільна суспільна справа.
Поставлені амбітні цілі наслідувати дух Першого Українського Педагогічного Конгресу вдалося зреалізувати. Вирішено підготувати наступну наукову зустріч, яка очевидно сприятливо впливає на якість освітнього процесу в магістратурі. Маємо ще ідеї і втілимо їх у наступному (Не)першому Українському Педагогічному Конгресі у Львові! Долучайтесь!

Допис підготувала професор Олеся Смолінська