Світлій пам’яті професора Вацлава Морачевського присвячується…

«Усі мої знання лише допомогли мені зрозуміти ту красу, яка не досягається наукою і досвідом, а скоріше є чудом і ласкою долі».

(В. Морачевський)

У цей день (30.09.1950 р.) минає 75 років з часу, коли відійшов на вічний спочинок Вацлав Морачевський – відомий вче­ний, педагог, громадський діяч, доктор медицини і філософії, доктор біологічних наук, професор, ректор Академії ветеринарної медицини у Львові (1925–1927 років).

Народився Вацлав Морачевський 27 вересня 1867 року у Варшаві, де закінчив філологічну гімназію. Пізніше він навчався на хіміко-технологічному факультеті Швейцарського політехнічного інституту в Цюриху. Після закінчення навчання, у цьому ж році В. Морачевський став студентом медичного факультету Цюрихського університету. Будучи студентом університету, працював асистентом на кафедрі фізіології і завідувачем хімічною лабораторією. По закінченні Університету захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії .

У 1895–1898 роках В. Морачевський працював лікарем міської лікарні в м. Кракові. Продовжити наукову працю в Кракові він не зміг, оскільки не завжди його погляди збігалися з поглядами місцевої професури, а тому певний час знову завідував хімічною лабораторією медичної клініки Цюрихського університету. Подальша праця В. Морачевського (1899–1901 роки) пов’язана з Львівським університетом, де йому 21 грудня 1901 року після здачі екзаменів був виданий диплом з правом лікарської практики у галузі хірургії, офтальмології і акушерства.

Значний період життя (1901–1920 роки) В. Морачевського пов’язаний із відомим курортом у Карлових Варах (Чехія), де він працював практикуючим лікарем. У цей же період взимку він працював у клініках і наукових установах Львова, Цюриха, Палермо. В часи Першої світової війни В. Морачевський працював гарнізонним лікарем у Лінці. З 1921 року і до останніх днів життя (помер 30.09.1950 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові) науково-педагогічна і громадська діяльність В. Морачевського була пов’язана з Львівською академією ветеринарної медицини, де він спочатку завідував кафедрою лікарської хімії і загальної патології, пізніше кафедрами біохімії, патологічної фізіології та обирався проректором і ректором академії (1925–1927 роки). У 1940 році В. Морачевському без захисту дисертації було присвоєно науковий ступінь доктора біологічних наук та вчене звання професора.

Науково-педагогічна діяльність професора В. Морачевського була багатопланова. Він започаткував новий напрям – клінічна біохімія і підсумував дослідження у 1904 році як посібник з клініко-хімічних досліджень. На підставі значного експериментального матеріалу, одержаного при дослідженні хімічного складу сечі, та даних особистої лікарської практики, він у 1936 році опублікував монографію «Лікування ниркових хвороб». Ряд робіт професора В. Морачевського були присвячені вивченню патогенезу при міоглобінемії та коліках у коней. Дальший розвиток цих досліджень та розробку методів терапії здійснив його учень академік С. Ґжицький.

Значну роботу провадив професор В. Морачевський з підготовки наукових кадрів. У відгуку на його працю в цьому напрямі зазначено, що він «виховував учнів вірних його поглядам, пробуджуючи в них любов до науки, серйозних поглядів на життя і покликання лікаря». Він старався всіляко сприяти розвитку у молодих людей самостійного мислення. Цінував незалежність та оригінальність мислення учнів. Професор В. Морачевський підготував 7 докторів (В. Сковронський, С. Ґжицький, Р. Сливінський, Г. Янковський, Т. Садовський, З. Еви) та одного кандидата наук (С. Романов), який згодом також захистив докторську дисертацію. Його учні В. Сковронський та С. Ґжицький, продовжували працювати в Університеті завідувачами кафедр (В. Сковронський – фармакології і патологічної фізіології, С. Ґжицький – біологічної і органічної хімії), а С. Романов – професором з курсу патологічної фізіології. Не випадково, що йому був наданий почесний титул: Doctor Honoris Causa Львівської академії ветеринарної медицини. Визнанням наукового доробку В. Морачевського було обрання його дійсним членом кількох наукових товариств.