Отець Роман ДОВГАНЬ: «У своїх повчаннях Господь закликає розвивати таланти, якими він нас наділив, відкрити в собі красу свого шедевру»

Отець Роман Довгань ― капелан нашого університету уже чотири роки. Він бере участь у всіх заходах університету. Адже,  як казали наші пращури,  «Без Бога ― ані до порога». З Божим благословенням, яке уділяє наш капелан, легше провадити будь-яку справу. Але не лише  у цьому його місія. Отець Роман  створив при університеті «Спільноту академічного душпастирства»  (САД), яка знаходиться в  студентському гуртожитку №3. Ця організація і «хата»,  як капелан сам її назвав, стала місцем для будь-якої молодої особи. І не треба шукати привід, можна прийти і долучитися до  неї, або  просто прийти і побесідувати на різні болючі теми.  «Кожна молода людина може розвиватися та формуватися на засадах християнської моралі та духовності і в такий спосіб ставати учасниками позитивних змін в історії нашого народу»,― так зазначив отець Роман під час освячення кімнати САДу. А ще, щодня о 18-ій годині у церкві Пресвятої Трійці служиться Божественна літургія за студентів. Тут є можливість приступити до сповіді, або просто поспілкуватись із отцями.   
Отож, як бачимо,  студентський капелан Роман Довгань, висловлюючись образно,  відчинив не лише усі двері  для студентства університету, але й вікна, і, навіть,  розсунув стіни.  Він ― дуже цікава і неординарна особистість, часто висловлює найсміливіші думки,  і є надзвичайно приємним співрозмовником.

 

 

― Отче Романе, розкажіть про себе: де  Ви народилися, хто вплинув на Ваш вибір стати священником, де навчалися?...

― Народився я у місті Львові, закінчивши ЗСШ №80, вступив до деревообробного коледжу на спеціальність столяр з виготовлення художніх меблів. На цей час фах, який  я обрав, був мені дуже до вподоби. Оскільки з сьомого класу я дуже любив майструвати з дерева. Але у моїх 18-ть, відбувся, я вважаю,  важливий переломний етап, коли я переосмислив дуже багато речей у своєму житті, насамперед,  життєві цінності. І тут відіграла неабияку роль моя бабця, яку я називав і далі продовжую називати (хоча її вже немає серед нас) ангелом. Її безперестанна молитва, читання Святого Письма, мудрі поради дали мені справжній поштовх розвивати своє духовне життя. Відтак, обдумавши все це, я в 2001 році поступив до Львівського музично-богословського училища, яке на той час було підготовчим курсом і обов’язковим, щоб продовжити навчання в Семінарії, а відтак через рік, склавши іспити, поступив до Львівської духовної семінарії Святого Духа в смт. Рудно, а завершив навчання вже в нових приміщеннях Семінарії по вул. Хуторівка у місті Львові.

― Скільки часу Ви  належите до капеланства УГКЦ? Які завдання  ставляться перед  капеланами Церкви УГКЦ?

― До капеланської структури належу з 2008 року, відразу після закінчення Духовної семінарії був покликаний нашим митрополитом до цього служіння. Щодо завдань капеланства, як особливої форми служіння серед молоді, то власне в  2008 р. з благословення курії Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької церкви для духовної опіки над студентською молоддю була офіційно створена релігійна місія «Центр студентського капеланства». Характер та зміст тієї місії проявляється через студентських душпастирів–капеланів. Ці люди своїм служінням покликані свідчити, що Господь стає поруч із молодою людиною, сходить до тієї життєвої та особистої ситуації, у якій вона перебуває, допомагаючи отримати глибоке пережиття віри.

ІІ Ватиканський Собор Католицької Церкви у Декларації про християнське виховання наголошує на потребі душпастирства академічної молоді. Ідеться про те, щоб належно приготовані священики, монахи й монахині та світські спеціалісти надавали молоді (студентам) духовну, моральну та інтелектуальну підтримку. Церква називає молодих людей своєю надією і не боїться ставити їм відповідальні завдання у справі євангелізації. Саме на молодих людей Церква покладає надію на майбутнє. У цьому контексті дуже важливою справою є відповідна формація і виховання молодого покоління так, щоб різносторонньо розвиваючи свою особистість у співпраці з душпастирями, молода людина ставала добрим прикладом для інших у своєму середовищі.

 

― Я знаю, що Ви нагороджені патріаршою відзнакою  іменним «Хрестом військового капелана». Розкажіть нашим читачам, коли і за що Вас нагородили?

― Від самого початку бойових дій, що спершу відбувались на Майдані Незалежності в Києві, а відтак на Східних теренах нашої держави, церква ніколи не залишася осторонь. Священники постійно почергово були з народом, молячись за мир і підтримуючи вірних на дусі. Не раз, навіть, наражуючи себе на небезпеку ставали в перші ряди, прикриваючи собою інших. По сьогоднішній день наші капелани постійно їздять на передову до наших військових для того, щоб поспілкуватися, разом помолитися, уділити тайну святої сповіді…

Нагороду, про яку Ви говорите, отримав від глави нашої Церкви за перебування в зоні бойових дій у 2015 році, коли я разом з іншими нашими капеланами протягом восьми днів відвідував наших військових на передовій на блокпостах. Пригадую, коли на сам Новий рік ми зупинилися у наших хлопців в містечку Щастя, яке на той час було крайньою точкою нашої зони, а вже через річку за один кілометр знаходились окупанти. В ту ніч я зрозумів, у якій напрузі проводять дні наші захисники, оскільки протягом цієї ночі було декілька повідомлень про атаку з боку бойовиків. Так щиро як тієї ночі я, напевно, ще не молився…

― Ви часто у своїх зустрічах з молоддю бесідуєте на  різні теми, як от про щастя, чи як  стати щасливим. А ще я помітила, що часто у своїх виступах Ви  цитуєте слова папи і святого  Івана Павла II: « Візьми своє життя і зроби з нього шедевр». Цей вислів  також є  неоціненним шедевром. Але  розкажіть, що цей вислів означає для Вас особисто, і як Ви його трактуєте молоді, студентам…

― Я люблю приводити такий приклад: прогулюючись нашими львівськими вуличками і дивлячись на бруківку, з якої вони викладені, можемо помітити, що немає серед них двох однакових. Кожен камінь має різну вагу, величину, кути, загострення… Ось так і кожен з нас є неповторним. Кожен з нас отримав від Господа особливі дари і таланти, і кожен з нас є тією неповторною частинкою пазла, без якого не буде краси цілої картини. У своїх повчаннях Господь закликає розвивати ці таланти, якими він нас наділив, не порівнювати себе з іншими, не “доганяти” постійно когось, а відкрити в собі цей внутрішній потенціал і красу свого шедевру. Насправді, це не є аж так складно ― спробувати почати розвивати в собі те, що ми любимо, і те, що нам подобається робити, те що приносить нам радість, і те, що робить щасливими тих, хто є поруч з нами.

― І, насамкінець,  незабаром розпочнеться великий піст, нагадайте нашим читачам і розкажіть, чому він  є особливим, на що  необхідно звернути увагу, до чого треба прагнути …

― Мені до вподоби прирівнювати час Великого посту до своєрідної мандрівки, де ми, готуючись вирушити в дорогу, вивчаємо маршрут, прокладаємо шлях, беремо з собою лише найнеобхідніше і рухаємося до мети. Це є такий особливий час, де ми насамперед повинні трохи зупинитися і подивитися на все те, що є довкола нас, переоцінити пріоритети, розставити їх по своїх місцях, ну і, звісно, як кожен з нас ще від дитинства асоціює собі піст, що треба від чогось відмовитись. Я би доповнив ― відмовитись, щоб натомість прийняти щось інше ― краще. Час посту ― це час зустрічі, зустрічі з Творцем, яка нас змінює. Наші українські  прислів’я кажуть так: «З ким поведешся, в того наберешся», або «Скажи мені, хто твій приятель, і я скажу тобі, хто є ти».  Ми не раз у своєму житті досвідчили правдивість тих слів, коли, провівши якийсь певний час з якоюсь особою, помічали за собою, що навіть несвідомо перебрали певні манери (спосіб висловлюватися, думати, діяти...) від цієї людини. Через те, Господь постійно закликав до єдності з ним, щоб від Нього, як  «джерела миру» черпати сили та  добрий приклад до наслідування для свого повсякденного життя.
Чи це молитва, чи це добра книжка, чи мотивуючий до позитивних речей фільм, спілкування з добрими людьми, ― все це буде ставати причиною, щоб приносити світлі і добрі плоди. Сам апостол Павло у своєму посланні до Филип’ян каже: «Брати, усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, коли яка чеснота чи яка похвала ― про те думайте. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені ― те чиніте, і Бог миру буде з вами» (Филип’ян 4, 8-9).
Насправді довкола нас є багато хороших речей, які будуть нам на збудування, треба лише не полінуватися, щоб їх віднайти.

― Отче Романе, щиро вдячна за інтерв’ю. Сподіваюся, Ваші слова западуть в душу багатьом і  стануть джерельною водою для спраглих.

 

Розмову вела Марія Голик

 

• Попередня
• Наступна