(до 125-річчя від народження Степана Зеноновича Ґжицького)

«Хай завжди буде благословенне у людській пам’яті

ім’я Степана Зеноновича Ґжицького, бо постать

Його воістину велика і безсмертна»

(Вірослав Лобур – учень С. З. Ґжицького)

 

14 січня 2024 року виповнюється 125 років від дня народження Людини, яка дала путівку у життя не одному десятку молодих людей, що сформували наукове ядро Львівської школи біохіміків, видатного вченого, педагога і гуманіста, доктора ветеринарної медицини, доктора біологічних наук, члена-кореспондента НАН України, академіка УАСГН, дійсного члена Наукового товариства імені Т. Шевченка, почесного члена Об’єднання українських ветеринарних лікарів США і Канади, заслуженого діяча науки України, професора Степана Зеноновича Ґжицького.

Життя цієї благородної Людини стало символом служіння науці, прикладом для наслідування. У кожного вченого своя доля і своя слава. Доля С. З. Ґжицького була нелегкою, адже пережито дві світові війни, здобуття освіти також було нелегким: закінчення екстерном гімназії, таємне навчання в університеті, навчання в академії ветеринарної медицини в часи утисків з боку окупаційної влади, родинні негаразди. І лише наполегливість та велике бажання утвердитися в житті відкрили шлях у науку, дали можливість привернути до себе увагу Людини, якій не байдужа була доля обдарованих самородків. Цією людиною був професор Вацлав Морачевський – вчений з енциклопедичними знаннями, який вмів цінувати розум та загальнолюдські вартості.

Наукову роботу розпочав ще будучи студентом під керівництвом професора В. Морачевського з вивчення біохімічних процесів в організмі тварин і людини, а також впливу на обмін речовин різних дієт. У 1931 році захистив дисертацію на тему «Про вплив однокомпонентної і змішаної дієти та додатку солей на деякі компоненти крові і сечі» й отримав науковий ступінь доктора ветеринарної медицини. У 1940 році рішенням ВАК СРСР без захисту дисертації було присвоєно науковий ступінь доктора біологічних наук та вчене звання професора по кафедрі біохімії. Обраний дійсним членом НТШ у Львові (1942). Член-кореспондент АН УРСР (1951), академік УАСГН (тепер НААНУ) (1959), заслужений діяч наук УРСР (1960), почесний член Об’єднання українських ветеринарних лікарів США і Канади. Наукова діяльність мала два напрями: дослідження біохімічних процесів у тварин при різних захворюваннях, тобто питання клінічної ветеринарної біохімії (у разі деяких хвороб було запропоновано інсулінотерапію) та вивчення особливостей обміну речовин в організмі жуйних тварин у зв’язку з їх годівлею для розробки теоретичних основ підвищення продуктивності. Важливим результатом цього напряму було з’ясування ролі рубця у загальному метаболізмі та вивчення симбіозу жуйних тварин з мікроорганізмами, що заселяють передшлунки.

Завдяки успішній підготовці ним наукових кадрів у галузі біохімії і розумінню потреби дальшого поглиблення і розширення досліджень з вивчення особливостей обміну речовин в організмі продуктивних тварин, у 1960 році на базі лабораторії біохімії Науково-дослідного інституту землеробства і тваринництва західних районів України у Львові було створено Український науково-дослідний інститут фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин (зараз це Інститут біології тварин УААН). Ініціатором, організатором і першим директором цього інституту був С. З. Ґжицький. Одночасно із керуванням Інститутом учений завідував кафедрою біохімії.

Степан Зенонович Ґжицький належить до когорти тих учених, чиї імена назавжди залишаться в історії науки, пам’яті людства. У ньому вдало поєднувалися якості глибокого дослідника, видатного організатора, педагога. Він є основоположником сучасної клінічної біохімії тварин.

 

Він був чудовим психологом, який наділений проникливим розумом, спостережливістю і тонким почуттям гумору, справжнім європейцем, незвичайно культурною і бездоганно вихованою людиною. Завжди елеґантно-скромний, зі смаком одягнений, він був зразком джентльмена.

Визнанням наукового доробку С. З. Ґжицького є: заснування премій його імені Західним науковим центром НАНУ для молодих вчених та НААНУ; встановлення меморіальних таблиць в Університеті та Інституті біології тварин; присвоєння його імені Університету; розміщення портрета у галереї вчених; присвоєння імені навчальній аудиторії; заснування стипендії для студентів; створення про нього фільмів; відкриття меморіального музею; проведення іменних наукових читань, видання книги про життя та 5-ти томів наукових праць, урочистих академій та конференцій; випуск ювілейної медалі; нагородження різними урядовими нагородами; обрання депутатом, головою Львівського біохімічного товариства, головою оргкомітету ІІ Українського біохімічного з’їзду та членом редакційної колегії провідних біохімічних журналів.

Наукові здобутки С. З. Ґжицького та його школи (16 докторів і 52 кандидати наук) – це ціла епоха у розвитку біохімії: його ідеї, теорії, концепції, відкриття значною мірою збагатили світову біохімію, розширили її горизонти, сприяли формуванню нової генерації біохіміків та спеціалістів тваринництва. Іще за життя Степана Зеноновича його окремі наукові положення ввійшли до класики біохімічної науки та у навчальні підручники і посібники як пріоритетні надбання.

Усім своїм життям Степан Зенонович довів свою безмежну любов до України і людей. Його життя – це приклад самовідданого служіння людству і науці.

Такі як Степан Зенонович є гордістю не лише українського народу, а й світової науки. Він вписав золоту сторінку в історію української інтелігенції, в підвалини наукової честі і моралі.

Насамкінець хотілося б відзначити, що нам, послідовникам і учням Степана Зеноновича, прийдешнім поколінням є чого повчитися у цієї простої і водночас видатної, неперевершеної у своєму гуманізмі, відданості науці та суспільству особистості. Це про таких, як Він, сказано: «Можна бути одночасно і великим Вченим і доброю Людиною».

 

Фільм «Брати Ґжицькі»

був створений за фінансового сприяння і духовного бажання Вірослава Лобура (учень С. З. Ґжицького) та документального забезпечення Василем Гуменюком (дуже близька Людина до Степана Зеноновича). Вірослав Лобур залишив по собі добру, світлу пам’ять у своїх вчинках і був прикладом того, як зберігати гідність, честь, добре ім’я та віру в перемогу правди і добра над злом. Він був духовним і фінансовим меценатом при виданні мною монографії про Степана Зеноновича, першого тому Його наукових праць. Він був одним із ініціаторів відновлення Меморіального комплексу «Козацькі могили» поблизу Берестечка; значною мірою ініціював і фінансово сприяв створенню Меморіального комплексу у своєму родинному селі Гарбузові, що на Зборівщині

Завдяки Василю Гуменюку ми змогли побачити багато фото з життя Степана Зеноновича! Він також зробив вагомий внесок у дослідження життя родини Окуневських; видав декілька книг з історії УПА. 

 

Іван ПАРУБЧАК, професор

Віктор ГАЛЯС, професор

• Попередня
• Наступна