Патріарх Йосип Сліпий: «Що про вас скаже історія? З яким багажем, добрим чи поганим, ти станеш перед Богом?»
- Деталі
-
Опубліковано: 18 лютого 2019
-
Перегляди: 2796
14 лютого в актовій залі нашого університету відбулася зустріч студентів і викладачів університету з доктором богослов’я Української греко-католицької Церкви, особистим секретарем патріарха Йосифа Сліпого, членом Спільної міжнародної комісії для богословського діалогу між католицькою та православною церквами, президентом екуменічних студій УКУ отцем Іваном Дацьком.
Доктор отець Іван ДАЦЬКО був одним із найближчих співробітників Патріарха Йосипа Сліпого і одним із упорядників книги блаженнішого Йосифа Сліпого «Спомини». Як ми вже знаємо, ця книга вийшла у світ 2014 року і стала бестселером. Адже це особисті спогади патріарха Йосифа Сліпого, яким уже 50 років від дати написання. Видання приурочене до 30-ліття з дня смерті патріарха УГКЦ.
До цього часу (до «Спогадів») Йосифа Сліпого назагал знали, як главу церкви, послідовника патріарха Андрея Шептицого, багаторічного в’язня радянських таборів, богослова та історика. Книжка «Спомини» висвітлила найменш відомі сторінки життя патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого: період його життя між 1945-1963 рр., коли владика був ув’язнений у таборах Сибіру та Мордовії, а також розповіла про історію Української греко-католицької церкви. Так само, до певного часу, через надмірне приховування і роботу цензури, ми не знали, як патріарх Йосиф Сліпий бачив майбутнє Української Церкви. Чи він лише ппереймався проблемами і визнанням УГКЦ чи мріяв про єдність християн. Про все це розповів доктор отець Іван Дацько.
«Легше говорити чи дивитись в кіно, - зауважив доктор отець Іван Дацько, розповідаючи про патріарха УГКЦ. – Але як було йому нести цей важкий хрест?!» І він його ніс через усі ці роки знущань і поневірянь у тюрмах і таборах. Його не могли зламати, заманити, задобрити почестями. «То була епоха великих ісповідників віри: в Польщі був Стефан Вишинський, у Чехії — кардинал Беран. Видається, що нині немає таких сильних духом, твердих людей. Такі люди не мають дипломатичного типу мислення — говорять про те, що відчувають і у що вірять», - підкреслив отець Іван Дацько.
«Про владику Йосифа Сліпого говорив увесь світ ще до того, як у Радянському Союзі почули термін «горбачовська перебудова», – розповідав отець Іван Дацько. – Про його звільнення клопотав американський президент Джон Кеннеді, а стараннями Папи Івана XXIII йому було дозволено виїхати у вільний світ — до Риму. В жовтні 1963-го він виступив із промовою на ІІ Ватиканському Соборі, де, всупереч традиції, його вітали оплесками».
Після 18 років ГУЛАГу Йосиф Сліпий ще чверть століття керував Церквою. Він мав глибоку віру, що настануть кращі часи. Він був свідомим своєї відповідальності перед історією. «Що про вас скаже історія? З яким багажем, добрим чи поганим, ти станеш перед Богом?», – запитував він священиків. «Для нього було важливо залишити для наступних поколінь добрий спадок. Він належав до тої формації священиків, які робили так званий іспит совісті. Тобто аналізував не лише свої власні вчинки, а й глибоко роздумував над тим, що потребує його народ і що він може для цього зробити. Якби Патріарх Йосиф жив сьогодні, то виразно сказав би деяким владним людям, що так далі жити не можна. Пророків люблять по смерті, а за життя їх убивають в Україні. Бо пророки говорять правду, а вона особливо болить тим, на кому шапка горить. Нині бракує такої відповідальності й політикам, а то й декотрим церковнослужителям»,– розповідав отець Іван Дацько. Завдяки його старанням, світ був прикутий очима до України. Ще тоді він доклав багато зусиль до екуменічного питання, до отримання Україною томосу. Він казав (про замордованих і поневолених служителів церки та звичайних християн):«Ми не питали, хто ми: протестанти, лютерати, англікани, православні чи католики. Ми усвідомлювали, що терпіли заради Христа, а не заради своєї конфесійної приналежності». Він завжди вважав, що українські християни мають мати свою помісну Церкву. «Порозуміння і єдність є можливими. Ми – греко-католики є такі ж православні», - казав він.
До нього прислухались перші особи світу, з якими він спілкувався і безпосередньо, і через представників.
Патріарх помер зранку 7 вересня 1984 року. «Іван Павло ІІ вже мав запланований візит до Канади. Тоді він відклав його, аби вшанувати пам'ять Патріарха Сліпого. Прилетівши гелікоптером у семінарію, нині колегію св. Покрови, він зайшов до собору святої Софії, потім помолився навколішки, покропив тіло, а тоді, всупереч традиції, поцілував руку Йосифа Сліпого. Цей жест є виявом надзвичайної пошани.
«Папа Іван Павло ІІ дуже цінував патріарха Йосифа. Папа наголошував на тому, що інші кардинали не можуть говорити з ним так, як це було дозволено кардиналові Сліпому. За час свого понтифікату Іван Павло ІІ цілував руку лише двом кардиналам — своєму вчителеві Стефанові Вишинському та Йосифові Сліпому.
«Екуменізм — це праця для єдності Церков. Навіть більше — це відновлення єдності. Адже конфесії були створені не Христом, а людьми. Христос заснував одну Церкву, а ми поділилися заради власних слабостей, гордості, заздрості та браку терпимості – сказав отець Іван Дацько. –Однак, якщо ми хочемо бути єдиними, то маємо визнавати, де зробили помилку й де треба просити прощення. Католицька церква за понтифікату Івана Павла ІІ визнала свою провину за інквізицію, хрестові походи та інше. УГКЦ також просила прощення у своїх православних братів. Про це неодноразово говорив патріарх Мирослав-Іван Любачівський, під час візиту Папи в Україну патріарх Любомир це повторив. Блаженнійший Святослав уже це повторював. На жаль, чомусь Російська православна церква не має сили й відваги просити прощення. Ми чекаємо, що колись хтось візьме на себе відповідальність. А тепер треба молитися, працювати і боротися за збереження української християнської душі і за єдність Української Церкви та єдиного патріархату в Україні». Так завершив свою розповідь доктор отець Іван Дацько про Йосифа Сліпого.
Зустріч з неперсічною особистітю – завжди свято у нашому університеті. Тому у цей день народна хорова капелла студентів «Ватра» під керівництвом завідувачки ВСКРУ Тетяни Купчак виконала колядки і щедрівки, присвятивши цей день також прощанню з колядою та завершивши Різдвяний період. Отець Іван Дацько оцінив старання студентів і добре підібраний репертуар старовинних колядок, щедрівок і віншувань.
Марія Голик