(до 100-річчя з Дня народження професора С.В.Стояновського)

Сьогоднішній святковий день Хрещення Господнього має ще одне особливе значення, адже на цей день припадає 100 річчя від дня народження видатного вченого, відомого громадського діяча і багаторічного ректора Львівського зооветеринарного інституту (1965 – 1989 рр.) – професора Стояновського Степана Васильовича.

Вчора, 18 січня, на Личаківському цвинтарі біля могили шановного Степана Васильовича зібралися на спільну молитву його рідні, учні та співробітники кафедри, якою впродовж 24 років завідував професор Стояновський Степан Васильович. А нині кафедра називається на його честь.
Під час молитви при запалених свічках помисли кожного, хто його знав, були направлені до душі Степана Васильовича. Адже всі, хто зміг прийти, і ті, хто з певних причин не зміг віддати шану професорові біля могили, думками були тут – життя звело усіх нас з цією Людиною з великої літери.
Після спільної молитви своїми думками про Степана Васильовича поділився колишній співробітник кафедри фізіології с.-г.тварин, а нині ректор Львівського національного аграрного університету ,доктор біологічних наук, професор, академік НААНУ, дійсний член Академії вищої школи України (АВШУ), член Нью-Йоркської академії наук, заслужений діяч науки і техніки України Володимир Васильович Снітинський. Він зокрема сказав, що пам'ять про унікальну людину, якою був професор Стояновський, як науковець, як керівник, як педагог буде жити у серцях людей до того часу, поки його згадують його учні-науковці, поки цитуються його праці, поки згадують десятки тисяч випускників інституту, диплом яких підписаний ректором інституту, професором Стояновським Степаном Васильовичем. «Степан Стояновський разом із професорами Степаном Гжицьким, Федором Палфієм, Іваном Головацьким, професором Вольським визначали рівень української науки у Львові, саме вони створили підґрунтя для розвитку сьогоднішнього Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького, вони заклали науковий фундамент для подальших досліджень. Степан Васильович показав блискучі результати в сфері біоенергетики, тканинного дихання, транспортної функції крові. Такі наукові досягнення актуальні і сьогодні та мають продовження у працях його учнів. Пам’ятайте, що він жив, працював, творив і залишив величезну неоціненну спадщину - це інтелект, це прекрасні традиції. Навіть у нелегкий час йому вдавалося підтримати українські традиції, студентську художню самодіяльність. Нехай його естафета добра передається і множиться у ваших серцях, ваших вчинках і ваших учнях!», - сказав В.В.Снітинський
Своїми спогадами про професора Стояновського Степана Васильовича поділилися ректор Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького, доктор ветеринарних наук, професор, член-кореспондент НААНУ, заслужений діяч науки і техніки України, почесний Doctor Honoris Causa Люблінського природничого університету, почесний професор Вроцлавського природничого університету Володимир Володимирович Стибель та директор інституту біології тварин НААН, доктор біологічних наук Юрій Тарасович Салига. Вони відзначили, що Степан Васильович Стояновський був для молодого покоління авторитетним керівником, науковцем і добрим та мудрим наставником.
У своїх спогадах доктор ветеринарних наук, професор Гуфрій Д.Ф., який мав змогу тривалий час працювати зі Степаном Васильовичем, згадував про його великодушність та людяність у спілкуванні з підлеглими і, водночас, з його думкою рахувалися у владних кабінетах, коли йшлося про інтереси інституту. Професор Д.Ф.Гуфрій також згадував, що С..В.Стояновський підтримував та з любов’ю ставився до студентської молоді, особливо сільської, котра на той час мала набагато менше шансів змінити своє майбутнє, у порівнянні з міськими мешканцями. А оскільки інститут мав сільськогосподарське призначення, то до його лав вступали діти вихідців із села, діти колгоспників з далеких сіл, хуторів. Одночасно з навчанням, завдяки ректорові, працювали різні гуртки, де була можливість розвиватися інтелектуально, фізично та долучитися до художньої творчості. Про цікаві студентські вечори, концерти, конференції випускники згадують і нині під час своїх зустрічей.
Із рідних особливо тепло та емоційно про свого дідуся відізвалася внучка Степана Васильовича – Ірина. Вона сьогодні - самодостатня особистість, але теплі спогади з дитинства про рідну людину зворушили присутніх. З її слів, дідусь був дуже енергійним, ерудованим і добрим. Попри свою активну трудову та громадську діяльність він дуже любив своїх п’ятьох внуків і правнука. Вони росли і виховувалися в оточенні його любові, тепла та інтелекту. Дідусь добре знався на поезії, мистецтві, живописі і дуже любив історію України. Усю свою любов він передавав наступним поколінням.
Нехай спочиває з Богом поряд зі своєю коханою дружиною добрий батько, відмінний вчитель та прекрасний керівник, а пам'ять про нього палає незгасимою свічкою в наших серцях, серцях його учнів, серцях його послідовників.
Вічна і світла пам'ять, шановний професоре Степане Васильовичу!

Вдячні учні професора Стояновського: О. В. Яремко, І. Д. Юськів, В. І. Семанюк, Л. І. Музика, В. С. Федорович

 

• Попередня
• Наступна