28 травня Україна вшановує пам’ять видатного українського письменника, мислителя та громадського діяча Івана Яковича Франка, який помер у Львові 28 травня 1916 року.  

Учасники народної хорової капели «Ватра» студентів ЛНУВМБ імені С. З. Ґжицького співали Божественну літургію пам’яті велета думки і титана праці – Івана Франка. Поминальну літургію відслужив настоятель парафії святої Софії отець Тарас Савчук у храмі св. Софії. У духовному слові отець Тарас наголосив на значущості Франкового слова, особливо у сьогоднішній час, коли росія прагне знищити все українське, в часі війни.

 

В осмисленні Каменяра війна – це суворий іспит на історичну, етичну й політичну зрілість нації. І як писав поет, лише пройшовши крізь горнило страшних випробувань «із архиканоном думок всіх визвольних», витримавши іспит на «атестат зрілості», народ здобуває «історичне право» на самовизначення.

Понад 100 років тому наш славний Каменяр запалив вогник надії на «поступ, щастя й волю», що є тим духом, який «тіло рве до бою» і кличе «скалу сесю розбить». Тож, нехай цей вогонь надії живить наших захисників і захисниць. Додає їм сили, а нам пам’яті і розуміння Франкового заповіту: 

«Кожний думай: тут, в тім місці,

Де стою я ув огні,

Важиться тепер вся доля

Величезної війни.

Як подамся, не достою,

Захитаюся, мов тінь, –

Пропаде кривава праця

Многих, многих поколінь.

У таких думках держися

І дітей своїх ховай!

Коб лиш чистая пшениця, –

Буде паска й коровай.

«Чи побіди довго ждати?

Ждати довго!» То й не жди ж!

Нині вчися побіждати,

Завтра певно побідиш.

Та ж недаром пробудився

Український жвавий рід.

Та ж недаром іскри грають

У в очах тих молодих!

Чей нові мечі засяють

У правицях, у твердих.

Довго нас наруга жерла,

Досі нас наруга жре,

Та ми крикнім: «Ще не вмерла,

Ще не вмерла і не вмре!»

Допис підготувала Тетяна КУПЧАК, керівник відділу соціально-культурного розвитку