За ініціативи керівника відділу соціально-культурного розвитку Львівського Національного Університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького Тетяни Купчак студенти навчального закладу Софія Молчан, Юля Загоруйко, Єлизавета Тур і Тетяна Солтис долучились до великої групи паломників, яка з 6 до12 жовтня 2025 року вирушила у довгоочікувану подорож до вічного міста — Риму.

Ця проща була особливою, адже відбувалася у ювілейному році, коли двері Божого милосердя відкриті для всіх. У дорозі зі Львова панував піднесений настрій, переплетений із хвилюванням та очікуванням духовних дарів.

Подорож відбувалась у супроводі дуже харизматичного отця Петра Верхоляка, який є головою комісії студентського душпастирства Стрийської єпархії УГКЦ і студентським капеланом Стрийського фахового коледжу Університету.

Дорогою до «вічного міста» учасники подорожі молились, розважали про духовне життя українців у часі війни, приступали до сповіді та просто дискутували з отцем на цікаві теми.

Першою зупинкою була Падуя — місто святого Антонія. Тут паломники взяли участь у Божественній літургії, відвідали святині, що наповнені молитвою й спокоєм. Кожен мав час для особистої молитви, вдячності й роздумів.

 

Далі була дорога до Ріміні – це великий італійський курорт на узбережжі Адріатичного моря, який відомий своїми довгими піщаними пляжами і безліччю історичних пам'яток. Коротка прогулянка берегом подарувала відчуття Божої величі та гармонії створеного світу.

Відтак наступного дня відвідали Ассізі — місто святого Франциска. Атмосфера цього місця пронизана любов’ю, смиренням і миром. Особливо вражають базиліка святого Франциска, храм святої Клари, де знаходяться мощі блаженного Карлоса Акутіса. Для багатьох це був момент глибокого духовного єднання й оновлення віри.

Нарешті — серце паломництва: Рим і Ватикан. Хто ж не чув про греко-католицький Собор святої Софії в Римі. Його спорудив патріарх Йосиф (Сліпий). Будівництво розпочалося у червні 1967 року, а освячення храму відбулося у вересні 1969 року. 

Патріарх Йосиф визначив для цього Собору особливу місію – бути «знаком і символом знищених і збезчещених українських храмів Божих, між ними наших найважливіших свідків – соборів, свідків нашого прадідівського християнства, Святої Софії в Києві і Святого Юра у Львові!».

Собор став духовним осередком українців у Римі. Кульмінацією нашої прощі став хід через ювілейні двері у Собор Святого Петра. Цей собор найбільша споруда Ватикану та найбільша християнська церква у світі. Входить у десятку найвищих церков світу, одна із чотирьох патріарших базилік Риму та обрядовий центр католицької церкви.

У кожного на очах блищали сльози радості та вдячності — за віру, за можливість бути тут у цьому величному місці християнства, за спільну молитву.

Під час екскурсії Римом часники поїздки та студенти Університету зокрема  побачили найвеличніші пам’ятки Вічного міста — Колізей, площу Навона, Фонтан Треві. Але головне — відчули присутність Бога серед історії, каменю й молитви тисяч поколінь.

А як же не побувати у місці кохання – Венеції ! Літургія в українській церкві Найсвятішого Імені Ісуса, в якій з 2001 року моляться місцеві українці, була особливо теплою, а місто на воді зачарувало своєю красою. Прогулянка вузенькими вуличками, спів дзвонів, віддзеркалення сонця у каналах — усе це залишилося у серці кожного з нас. Навіть коротка зупинка для спільного чаювання перетворилася на свято дружби й радості.

Ця проща подарувала не лише нові місця, а насамперед — нове відчуття Божої присутності у житті. Ми повернулися іншими — з відкритими серцями, з вірою, яка стала ще міцнішою.

Щира подяка організаторам прощі, нашому духовному провіднику за молитви, турботу й духовне слово, а також усім учасникам — за спільність, підтримку та радість, яку ми переживали разом.

Допис підготувала Єлизавета ТУР