Не завжди ми вміємо цінувати те, що дається нам у житті, шанувати тих, хто завжди поруч. Лише, на жаль, з плином часу розуміємо, коли втрачаємо. Щоденна суєта не дає часом змоги бачити велике поруч, а воно тут, біля тебе, у цю мить і другої такої не буде. Кожен, хто хоча б раз спілкувався з Федором Юрійовичем, зрозумів, що втратив людину з великої літери, людину великодушну, шляхетну, щиросердечну, котру дала нам одна з перлин щедрої української землі – Закарпаття. Федір Юрійович Палфій народився 3 березня 1925 року у селі Королево Виноградівського району у сім’ї робітника. Батько працював кочегаром і машиністом на залізниці. Мати не працювала, точніше, працювала важко – виховувала п’ятьох синів. Батьки, хоча й не мали вищої освіти, та дітей своїх хотіли бачити високоосвіченими, добропорядними. Троє із синів закінчили вищі навчальні заклади: один працював учителем, другий – медиком, а Федір Юрійович став ученим, без перебільшення, зі світовим ім’ям. З великою повагою Федір Юрійович відзивався про батька, суворого, вимогливого, але такого доброго. А з якою теплотою згадував про матір! При згадці про неї він змінювався на очах. Це була якась фанатична любов сина до матері. Він її просто обожнював.

Здобувати освіту Федір Юрійович розпочав у 1931 році, навчаючись у початковій школі села Варяца. Через п’ять років був переведений у перший клас громадської школи у селі Королево, після закінчення якої вступив у гімназію в місті Хуст. Навчався там якраз у період німецько-угорської окупації, а закінчив навчання в гімназії у місті Берегове. І чи то наслідуючи брата Михайла, чи, може, за компанію з другом-однокласником, Федір Юрійович подався в Ужгородський медичний інститут. Ретельно відвідував заняття, слухав лекції, старанно готувався до іспитів, але відчував, що не до цього лежить його душа. Студента все більше манив світ тварин, якими снив з дитинства. І не закінчивши першого курсу медінституту, перевівся у Львівський зооветеринарний інститут. З цієї нагоди часом любив підсміхатися над самим собою: «який з мене був би лікар, коли я так люблю запах коров’ячого молока, пору жнив, коли налиті зерном злаки хиляться до землі – це збирають хліб», – і тут же додавав: «яка прекрасна наша земля, але як ми не вміємо користуватися її багатствами, примножувати їх».