У межах вивчення дисципліни «Національне виховання» для студентів І курсу спеціальності «Менеджмент» 7 листопада 2024 року викладачі кафедри менеджменту Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького, доценти Ірина Бернацька та Соломія Воскобійник організували екскурсію територією Університету. Надзвичайно цікавою і цінною інформацією поділився доцент кафедри Роман Минів.

 

Під час цього заходу студенти дізналися про історію Університету, яка повернула слухачів в далеке минуле. Варто відзначити, що з неабиякою зацікавленістю студенти слухали про долю церкви Святої Трійці, що розташована на території Університету. Зокрема, дуже пізнавальною інформацією було те, що в далекому минулому там був монастир сестер сакраменток. Орден сакраменток був заснований у Парижі в середині XVII ст. монахинею Мехтильдою (в миру Катрін де Бар (Catherine de Bar)) на статуті бенедиктинського ордену, але зі суворішими морально-релігійними засадами (ad perpetum Adorationem S. Sacra). Прославився він організацією стаціонарних дівочих шкіл-пансіонів. На запрошення польської королеви Марії Казимири Аркен (d'Arquien), дружини короля Яна III Собєського (Jan III Sobieski), француженки за походженням, до Польщі прибуло декілька француженок-сакраменток на чолі з Маґдаленою д'Авень (d'Avegne). Оселилися вони у Варшаві, де перебували до 1688 року, коли їх вигнала чума.

До Львова сестри сакраментки прибули на початку 1710-х років на запрошення графині Софії Цетнер (Zofia Cetner). Тут вони зайнялися жіночою освітою, завдяки чому отримали підтримку львівських магнатських родин та єпископів: Яна Скарбека (Jan Skarbek), Миколи Вижицького (Mikołaj Wyżycki), Самуеля Ґловінського (Samuel Głowiński). Першими внесками для сакраменток стали пожертви родини Цетнерів, здійснені на прохання львівського католицького єпископа Яна Скарбека. Перший будинок на землях Цетнерів (недалеко від теперішнього монастиря) подарувала тітка Станіслава Цетнера, Софія, а двоє інших членів родини подарували велику земельну ділянку, що простягалася до вул. Пекарської.

Монастирські будівлі не знали змін майже до Другої світової війни. В радянські часи монастир ліквідували, костел закрили. У 1950-х роках монастирські приміщення пристосували під гуртожиток Зооветеринарного інституту, в костелі влаштували спортивний зал, колишня школа (північний корпус) пристосована на навчальні кафедри, 

Висловлюємо щирі слова подяки Романові Миніву за змістовну та пізнавальну розповідь. Натхнення Вам у роботі, адже історія – свідок минулого, світло істини, жива пам’ять.

Допис підготувала Ірина БЕРНАЦЬКА, доцент кафедри менеджменту