Степан Зенонович Ґжицький –

у спогадах колег кафедри біологічної та загальної хімії

14 січня 2025 року виповнюється 125 років від дня народження Степана Зеноновича Ґжицького – видатного українського науковця, педагога і засновника Львівської біохімічної школи сільськогосподарських тварин. Його наукові дослідження та педагогічна діяльність мали неабиякий вплив на розвиток не тільки нашого Університету, а й залишили вагомий слід у світовій біохімії, що стало основою для подальших наукових досягнень у галузі біологічної хімії сільськогосподарських тварин. Спадщина Степана Зеноновича Ґжицького живе завдяки його науковим школам та численним працям, що й досі є актуальними для ветеринарної медицини.

125-річний ювілей від дня народження Степана Ґжицького – це чудова нагода згадати про його величезний внесок у світову й вітчизняну науку та освіту, що надихає до нових звершень молоде покоління майбутніх учених, науковців і педагогів. Свідченням цього є спогади колег, які пліч-о-пліч працювали з професором Ґжицьким.

У 1985 році вийшла невеличка книжечка «СТЕПАН ЗЕНОНОВИЧ ҐЖИЦЬКИЙ», автором вступної статті та упорядником покажчика літератури в якій був Василь Миколайович Головач. Нижче наведено основні моменти з цієї книжки.

Серед імен, що збагатили вітчизняну біологічну науку, зокрема біохімію сільськогосподарських тварин, почесне місце належить відомому вченому і педагогу, члену-кореспонденту АН УРСР, заслуженому діячу науки УРСР, доктору біологічних наук, професору Степану Зеноновичу Ґжицькому. Життєвий шлях вченого є прикладом вірного, самовідданого служіння науці, своєму народу.

Завдяки особистим здібностям і працьовитості, вмінню згуртовувати навколо себе людей, особливо молодь, С. З. Ґжицький упродовж майже півстоліття займався не тільки педагогічною роботою і виховав тисячі висококваліфікованих фахівців, а й здійснив велику науково-дослідну роботу, став визначним організатором науки, підготував численні наукові кадри, створив Львівську школу біохіміків сільськогосподарських тварин. Наукові праці С. З. Ґжицького, оригінальні підходи до нових, нерозв’язаних ще проблем нині широко відомі не лише у нашій країні, а й за її межами. Їх творчо розвивають численні учні вченого.

Степан Зенонович Ґжицький народився 14 січня 1900 року в селі Острівець на Тернопільщині в родині сільського вчителя. Цей край, його люди і звичаї, прагнення народу до щастя правдиво і глибоко зображені у творах його брата – відомого українського письменника Володимира Ґжицького. Серед героїв його творів легко можна впізнати їхніх батьків і малого Степана – майбутнього вченого. Величезний вплив на формування світогляду майбутнього педагога і дослідника, на його ставлення до праці, до людей мали батьки.

Закінчивши початкову школу, С. З. Ґжицький у 1911 році вступив до Тернопільської гімназії, але через воєнне лихоліття зміг закінчити її тільки у 1920 році. У 1923 році він став студентом Львівської академії ветеринарної медицини. Студент Ґжицький привернув увагу видатного вченого, завідувача кафедри лікарської хімії і загальної патології професора В. І. Морачевського, друга письменника Василя Стефаника. Ще у 1927 році будучи студентом третього курсу С. З. Ґжицький почав працювати заступником асистента зазначеної кафедри.

Після закінчення Академії ветеринарної медицини у 1929 році й одержання диплома ветеринарного лікаря, Степан Зенонович залишився працювати там старшим асистентом. Упродовж 1930–1961 років під керівництвом професора В. І. Морачевського молодий учений написав і захистив дисертацію на тему «Про вплив односторонньої і мішаної дієти та додатку солей на деякі компоненти крові і сечі». Одержавши ступінь доктора наук ветеринарної медицини, він продовжував науково-дослідну роботу. Завдяки клопотанню професора В. І. Морачевського С. З. Ґжицький був відряджений ветеринарною академією у Берлін, де впродовж 1932–1933 навчального року працював у Біохімічному інституті під керівництвом відомого прогресивного вченого, професора К. Нейберга.

У 1934–1935 роках С. З. Ґжицький вивчав патогенез паралітичної міоглобінемії коней, на основі чого написав працю «Дослідження складу крові і м’язів при паралітичній міоглобінемії» та одержав звання приват-доцента. У 1935 році йому було доручено читати лекції з біохімії та керувати кафедрою біохімії Львівської ветеринарної академії.

У 1937 році учений вдруге виїхав за кордон, до Відня, де провадив науково-дослідну роботу у Ветеринарному інституті, в клініці дрібних тварин. Тут він глибоко вивчав біохімічні зміни в крові тварин, зокрема хворих на лептоспіроз. Повернувшись з відрядження до Львова, С. 3. Ґжицький як завідувач кафедри біохімії Львівського ветеринарного інституту розгорнув велику наукову, педагогічну й організаційну роботу. У 1940 році Вища атестаційна комісія Всесоюзного комітету в справах вищої школи затвердила Степана Зеноновича у науковому ступені доктора біологічних наук і вченому званні професора.

У 1951 році С. З. Ґжицького було обрано членом-кореспондентом АН УРСР і доручено керівництво лабораторією біохімії сільськогосподарських тварин в новоорганізованому Інституті агробіології Львівського філіалу АН УРСР. Саме лабораторія біохімії сільськогосподарських тварин цього інституту (згодом реорганізованого в Науково-дослідний інститут землеробства і тваринництва західних районів УРСР) стала справжньою кузнею наукових кадрів. У лабораторію прийшли здебільшого випускники Львівського зооветеринарного інституту – учні С. З. Ґжицького. Разом зі своїм учителем вони стали працювати над розробленням біохімічних основ підвищення продуктивності тваринництва.

У 1959 році за заслуги в розвитку біохімії тварин С. З. Ґжицький був обраний дійсним членом Української академії сільськогосподарських наук.

Завдяки успішній підготовці С. З. Ґжицьким наукових кадрів у галузі біохімії Рада Міністрів УРСР 3 листопада 1960 року прийняла постанову про створення у Львові Українського науково-дослідного інституту фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин на базі лабораторії біохімії сільськогосподарських тварин Інституту землеробства і тваринництва західних районів УРСР. Організатором і першим директором новоствореного інституту став Степан Зенонович Ґжицький.

Степан Зенонович був дбайливим та енергійним вихователем наукових кадрів. Серед його учнів 14 докторів та близько 50 кандидатів наук. Дослідження С. З. Ґжицького започаткували новий напрям – біохімію сільськогосподарських тварин, який продовжує розробляти Львівська школа біохіміків, слугує теоретичною основою подальшого розвитку тваринництва в Україні.

Степан Зенонович провадив й громадську роботу. Його обирали депутатом Львівської міської Ради депутатів трудящих, був віцепрезидентом Українського та головою Львівського обласного відділення біохімічного товариства, дійсним членом НТШ (1942), членом-кореспондентом АН УРСР (1951), членом Української академії сільськогосподарських наук (1959), Заслуженим діячем науки і техніки УРСР (1960), почесним членом Об’єднання українських лікарів США та Канади.

За видатну діяльність у галузі розвитку біохімії сільськогосподарських тварин Президія Верховної Ради УРСР у 1960 році присвоїла вченому звання заслуженого діяча науки УРСР. До останніх днів життя Степан Зенонович очолював кафедру біохімії Львівського зооветеринарного інституту та лабораторію обміну речовин Українського науково-дослідного інституту фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин.

Помер Степан Зенонович Ґжицький 19 серпня 1976 року, похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Наукова діяльність С. З. Ґжицького спочатку зосереджувалася на питаннях, якими займався його вчитель В. І. Морачевський. Зокрема, у той період спільно з працівниками кафедри Степан Зенонович провів, як зазначалося, низку досліджень, що стосувалися суті біохімічних процесів в організмі тварини і людини, питань харчування тощо. Це, зокрема, праці про набухання желатини в розчинах кислот і солей, про вплив однобічної і змішаної дієт та домішку солей на деякі складники крові і сечі, про вплив багатої на нуклеїнові кислоти дієти на сечову кислоту крові та її виділення з сечею, інші дослідження з питань клінічної медицини та біохімії. Наукова діяльність С. З. Ґжицького мала два напрями: дослідження біохімічних процесів у сільськогосподарських тварин у зв’язку з різними захворюваннями (тобто питання клінічної ветеринарної біохімії) та вивчення особливостей обміну речовин у різних видів таких тварин (зокрема у жуйних) у зв’язку з їх годівлею, вирощуванням та експлуатацією для розроблення теоретичних основ підвищення їхньої продуктивності.

Перша наукова праця С. З. Ґжицького з питань клінічної ветеринарної біохімії присвячена дослідженню біохімічних процесів у коней, хворих на паралітичну міоглобінемію. Було виявлено певні зміни в обміні креатину і фосфатів та висловлено здогад, що порушення хімічних процесів в уражених м’язах подібні до тих, які спостерігаються за отруєння монойодооцтовою кислотою. Ці дослідження збіглися з відкриттям Е. Люнтсгарда (1930) про можливість м’язового скорочення без участі гліколізу. Під час досліджень біохімічних змін в організмі коней, хворих на правець, С. З. Ґжицький виявив основні відмінності між м’язами, ураженими правцем, і м’язами, ураженими міоглобінемією. Розгортаючи і поглиблюючи досліди з обміну речовин при паралітичній міоглобінемії коней – захворюванні, що завдавало значних економічних втрат, Степан Зенонович висунув власну теорію виникнення цього захворювання, його патогенезу. Вчений запропонував новий метод лікування міоглобінемії за допомогою гормону інсуліну, який і дотепер широко використовується у тваринництві. Вивчаючи м’язове скорочення, С. З. Ґжицький з’ясував роль фосфорних сполук у м’язах під час роботи та під дією пікротоксину й адреналіну. Степан Зенонович встановив, що зміни ряду біохімічних показників під впливом адреналіну, а також залежно від праці та спрямованості реакцій можуть бути різними та зумовлюються ступенем забезпечення глікогеном м’язів. Зміни фосфорних сполук, зокрема зниження їх рівня при м’язовому скороченні, С. З. Ґжицький вже в той час пояснював «обережною коагуляцією» волокон і тимчасовим примиканням фосфорних груп до білка м’язів.

Певну увагу С. З. Ґжицький надав і вивченню обміну речовин та патогенезу при енцефаломієліті коней, виявивши підвищений вміст аміаку в крові. Це дало підставу вважати такий стан наслідком порушення утворення сечовини у печінці, що спричиняє відповідні зміни у центральній нервовій системі.

Дослідженню біохімічних процесів у хворих свійських тварин присвячені праці з обмінних процесів при кольках коней, лептоспірозі собак, фасціольозі овець, родильному парезі корів, атоніях передшлунків у жуйних, хронічній гематурії великої рогатої худоби тощо.

Тривале та всебічне вивчення обміну речовин за хронічної гематурії великої рогатої худоби (захворювання з невідомою етіологією та нез’ясованим патогенезом) дало підстави висунути гіпотезу про причину цього захворювання.

Праці Степана Зеноновича Ґжицького про особливості обміну речовин у сільськогосподарських тварин, головно, у жуйних, одержали широке визнання наукової громадськості в нашій країні та за рубежем. Найбільш вагомим здобутком у цих працях є з’ясування ролі рубця у жуйних тварин у загальному метаболізмі організму та вивчення симбіозу жуйних тварин з мікроорганізмами, що заселяють їх.

Завдяки дослідженням С. З. Ґжицького та його учнів було вперше з’ясовано біохімічні закономірності теоретичного і прикладного значення. Зокрема, було встановлено, що рубець жуйних тварин здатний всмоктувати іони калію, хлору, РО₄, тіамін і ціанкобаламін, амінокислоти. При цьому спостережено вибіркове їх всмоктування на поверхні слизової оболонки рубця, що впливає на регуляцію процесів травлення у передшлунках жуйних.

Встановлена також можливість проникнення окремих метаболітів у зворотному напрямку, тобто в порожнину рубця. Наприклад, було показано, що туди проникають хлориди, карбонати, фосфати, цукор, вітаміни В₁, В₁₂, амінокислоти і білки. Це свідчило, що функція стінки рубця спрямована на підтримання в ньому постійного хімічного складу середовища компенсування якості корму та є необхідною умовою нормальної діяльності мікрофлори.

Багаторічні дослідження здійснили С. З. Ґжицький та його учні для вивчення особливостей інших ділянок обміну речовин у передшлунках жуйних тварин, зокрема вуглеводного обміну й застосування інсуліну для спрямованого впливу на роботу передшлунка жуйних тварин. Наприклад, було встановлено, що інсулін значною мірою сприяє використанню глюкози стінкою рубця, спричиняє посилене перетворення їх пентофосфатним шляхом. Унаслідок його дії активізуються процеси в циклі трикарбонових кислот, інтенсивніше використовується енергія на синтетичні процеси.

На основі досліджень особливостей обміну речовин у жуйних тварин С. З. Ґжицький з учнями вивчали застосування азотистих сполук у годівлі, що відображено в монографії «Сечовина в годівлі жуйних тварин».

Спогади колег про Степана Зеноновича Ґжицького (Цит. за: Галяс В. Л. С. З. Ґжицький – вчений, організатор науки, педагог. – Львів, 200. – 336 с.)

Найкраще охарактеризував зовнішність Степана Зеноновича Ґжицького доцент нашої кафедри Андрій-Богдан Ярославович Красневич.

«Обличчя, яке випромінювало доброту,… характерний ніс, чутливі губи, тепла усмішка.

Елегантно одягнений, він виділявся на тлі сучасників. Скромний, але вишуканий костюм, акуратний капелюх, бездоганне взуття і звичайний шкільний портфель, все органічно невід’ємне».

«Він був самобутньою особистістю, людиною неабиякої культури, глибоких знань».

Зі спогадів доцента кафедри Євгена Ілліча Братківського.

«Професор відзначався великою чемністю, порядністю, культурою, гуманністю і, перш за все, працьовитістю. Коли б не зайти до його кабінету, він завжди був чимось зайнятий: готувався до лекцій чи лабораторних занять, «правив», як ми казали, наукові статті аспірантів, що мали подаватись до друку, дисертації аспірантів і докторантів, писав багато відгуків на дисертації, тобто ніколи не сидів без праці».

Про ці ж риси характеру згадував доцент кафедри Зеновій Пилипович Назаркевич.

«Біля дому, де проживав професор, був невеликий городець. Тут він вирощував квіти, кущі порічок, аґрусу та декілька фруктових дерев, сам їх доглядав (обрізав, чистив, обкопував), для пташок ставив годівниці і забезпечував їх кормом».

«Степан Зенонович був дуже гостинним господарем. У день іменин 9 січня його постійно вітали студенти, співробітники і друзі. В цей день дорогим гостем був рідний брат Володимир – відомий письменник, панство Стефаники Семен Васильович з дружиною, сестри Галя та Теофілія Братківські та інші, яких він радо приймав».

«Усіх своїх учнів та співробітників дуже поважав, любив та пишався ними і їх успіхами. Він постійно цікавився не тільки своєю кафедрою, але, ідучи на роботу, щодня заходив до клінік інституту. Там завжди були чергові лікарі (ординатори), в яких він розпитував про хворих тварин, що поступили на лікування. … Від наймолодшого лаборанта, аспірантів, асистентів, доцентів усім старався допомогти».

Своїми студентськими та аспірантськими спостереженнями поділився доцент кафедри Дмитро Спиридонович Вигнан.

«Розпочав я працювати на кафедрі на третьому курсі навчання в інституті, маючи вже певний досвід після роботи на кафедрах біології, анатомії, годівлі сільськогосподарських тварин. За установленою традицією в студентський гурток з біохімії приходили, як правило, після здачі останнього іспиту на кафедрі органічної і біологічної хімії. Ця особливість була вирішальною, бо студенти були повністю підготовлені, їх добре знали на кафедрі. … Залишалися ті, хто за словом С. З. Ґжицького «… полюбив вибраний напрям у роботі та прагнув наполегливої праці. … Вважалось за велику честь бути запрошеним для участі у науковій роботі»».

«Закінчивши робочий день С. З. Ґжицький, проходячи повз нас, працюючих, прощався легким поклоном, або характерним кивком голови з лагідною і схвальною усмішкою на обличчі, неначе благословляючи нашу працю. Після відходу можна було зайти до Його кабінету, розглянути робочий стіл, взяти з книжкової шафи щось цікаве».

«Наукова студентська робота на кафедрі була зручним трампліном для подальшого навчання в аспірантурі».

І на завершення ще раз яскраві спогади доцента кафедри Андрія-Богдана Ярославовича Красневича про Степана Зеноновича Ґжицького.

«Приходив Степан Зенонович на кафедру без запізнень, з властивою йому пунктуальністю».

«Пригадую, як сторож прохідної говорив мені: «Що за цікаві люди працюють на вашій кафедрі! Адже їм ніхто не платить за надурочну роботу».

«Це незвичайні люди, – відповідав я жартома. Праця – їхнє хобі».

«В оцінці наукових доробків він був гранично чесним, дорожив честю професора і не терпів пристосуванства і гендлярства».

«До учнів Степан Зенонович ставився як рідний батько, ласкаво і завжди доброзичливо. Дуже любив студентів, і вони відповідали йому повагою та належним ставленням до навчання. … найважливішим фактором впливу на навчання студентів був не страх перед професором, а його особистість – інтелект і порядність».

«Закономірно виникає важливе запитання: в чому феномен професора Ґжицького? Феномен його як людини, вченого полягає у невичерпному запасі душевного добра. Людиною він був доброю, дуже доброю. У зрілому п’ятдесятирічному віці він гуртує навколо себе здібну творчу молодь і стає організатором Львівської біохімічної школи сільськогосподарських тварин – школи, яка залишає важливий слід у світовій біохімії».

«Степан Зенонович – це інтелектуальний вчений, український Пастер за широтою теоретичних і практичних проблем. Головним його науковим зацікавленням впродовж усього творчого життя був інсулін, гормон, з яким пов’язані наукові відкриття професора і ціла епоха в нашій науці».

«Вимогливий до себе і до своїх учнів, Степан Зенонович завжди радів з досягнень молодих науковців і ніколи не шкодував власних коштів і часу в ім’я науки, постійно засівав добре зерно в наукову ниву».

Матеріал підготував Степан ГРАБОВСЬКИЙ, завідувач кафедри біологічної та загальної хімії, професор, доктор біологічних наук