Не завжди ми вміємо цінувати те, що дається нам у житті, шанувати тих, хто завжди поруч. Лише, на жаль, з плином часу розуміємо, коли втрачаємо. Щоденна суєта не дає часом змоги бачити велике поруч, а воно тут, біля тебе, у цю мить і другої такої не буде. Кожен, хто хоча б раз спілкувався з Федором Юрійовичем, зрозумів, що втратив людину з великої літери, людину великодушну, шляхетну, щиросердечну, котру дала нам одна з перлин щедрої української землі – Закарпаття. Федір Юрійович Палфій народився 3 березня 1925 року у селі Королево Виноградівського району у сім’ї робітника. Батько працював кочегаром і машиністом на залізниці. Мати не працювала, точніше, працювала важко – виховувала п’ятьох синів. Батьки, хоча й не мали вищої освіти, та дітей своїх хотіли бачити високоосвіченими, добропорядними. Троє із синів закінчили вищі навчальні заклади: один працював учителем, другий – медиком, а Федір Юрійович став ученим, без перебільшення, зі світовим ім’ям. З великою повагою Федір Юрійович відзивався про батька, суворого, вимогливого, але такого доброго. А з якою теплотою згадував про матір! При згадці про неї він змінювався на очах. Це була якась фанатична любов сина до матері. Він її просто обожнював.

Здобувати освіту Федір Юрійович розпочав у 1931 році, навчаючись у початковій школі села Варяца. Через п’ять років був переведений у перший клас громадської школи у селі Королево, після закінчення якої вступив у гімназію в місті Хуст. Навчався там якраз у період німецько-угорської окупації, а закінчив навчання в гімназії у місті Берегове. І чи то наслідуючи брата Михайла, чи, може, за компанію з другом-однокласником, Федір Юрійович подався в Ужгородський медичний інститут. Ретельно відвідував заняття, слухав лекції, старанно готувався до іспитів, але відчував, що не до цього лежить його душа. Студента все більше манив світ тварин, якими снив з дитинства. І не закінчивши першого курсу медінституту, перевівся у Львівський зооветеринарний інститут. З цієї нагоди часом любив підсміхатися над самим собою: «який з мене був би лікар, коли я так люблю запах коров’ячого молока, пору жнив, коли налиті зерном злаки хиляться до землі – це збирають хліб», – і тут же додавав: «яка прекрасна наша земля, але як ми не вміємо користуватися її багатствами, примножувати їх».

 

Закінчивши зооветеринарний інститут, Федір Юрійович Палфій працював головним лікарем Яворівської районної ветлікарні, а далі шляхом стрімким, але з вибоїнами і крутосхилами подався в науку. У 1951 році, успішно склавши іспити, був зарахований аспірантом у відділ біохімії Інституту агробіології АН УРСР. Тут упродовж двох з половиною років під керівництвом видатного вченого-біохіміка С. З. Ґжицького працював над дисертаційною роботою, яку захистив у 1954 році. Радів аспірант, радів керівник. Не можна не згадати спогадів Федора Юрійовича про його професора С. З. Ґжицького. Тільки «Мій професор» – таке словосполучення вживав Федір Юрійович. Ще ніхто з такою величезною вдячністю та глибокою повагою не говорив про свого вчителя. А все, напевне, пояснюється дуже просто, бо сам Федір Юрійович був вдячним учнем. Після захисту кандидатської дисертації з 1954 до 1956 року працював молодшим, а пізніше старшим науковим співробітником лабораторії біохімії Інституту агробіології АН УРСР, а з 1956 до 1961 року – старшим науковим співробітником відділу біохімії сільськогосподарських тварин Інституту землеробства і тваринництва західних районів УРСР. У цей період вивчав деякі питання вуглеводно-білкового обміну в корів залежно від вмісту у раціоні різної кількості азоту і сірки.

Очоливши у 1961 році лабораторію живлення тварин Українського науково-дослідного інституту фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин, Федір Юрійович багато уваги приділяв вивченню підвищення біологічної цінності силосу кукурудзи за збагачення його дефіцитними сірковмісними амінокислотами та впливу згодовування такого корму на молочну продуктивність корів і якість вовни овець.

З 1966 до 1969 роки Федір Юрійович – заступник директора Українського НДІ фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин.

Федір Юрійович Палфій запропонував спосіб силосування зеленої маси кукурудзи із застосуванням сірковмісних сполук (сечовини, сірчанокислого натрію та бактеріальної закваски), що підвищує біологічну та продуктивну цінність силосу: збільшується вміст амінокислот (гістидину, лізину, метіоніну, фенілаланіну), протеїну, пригнічується ріст гнильної мікрофлори і маслянокислих бактерій, стимулюється життєдіяльність бактерій молочнокислого бродіння. Розробивши метод збагачення силосу біологічно активними речовинами натрію, Федір Юрійович у 39 років (у 1965 році) став доктором біологічних наук. У відгуку на його докторську дисертацію «Значення сірковмісних сполук у процесі травлення, обміну речовин і продуктивності ВРХ» професор Олексій Олексійович Зубрилін, Лауреат Державної премії, писав: «Судячи з усього, цей повний сили і енергії талановитий дослідник наділений небуденним потенціалом експериментатора і теоретика. Його творчий діапазон: хімія, біохімія, мікробіологія. Та він далеко ще не сказав останнього слова у вибраній ним галузі – біохімії, яка поки що являє собою “вищу математику” в біології».

Згодом, у 1966 році, Федір Юрійович отримав звання професора, а пізніше, у 1970 році, його обрали членом-кореспондентом ВАСГНІЛ.

Під керівництвом доктора біологічних наук, професора Ф. Ю. Палфія було досліджено якість протеїну кормів, співвідношення поживних речовин у раціонах високопродуктивних корів, з’ясовано ступінь розщеплюваності протеїну в кормах та вплив важкорозщеплюваного протеїну на вміст вільних амінокислот у тонкому кишечнику корів і використання цих амінокислот у синтезі білків молока.

У 1969 році Федора Юрійовича призначено директором Науково-дослідного інституту землеробства і тваринництва західних районів УРСР. Тут він створив і очолив у 1982 році лабораторію біохімії сільськогосподарських тварин. Під керівництвом Федора Юрійовича колектив почав працювати над зовсім новою проблемою, в актуальності якої не було сумніву, оскільки фітоестрогени – гормони рослин, що впливають на відтворні функції та продуктивність тварин. У 1982 році Федора Юрійовича Палфія обрали академіком ВАСГНІЛ, у 1991 році – академіком УААН.

Федір Юрійович був суворим і в той же час м’якосердечним, великодушним, просто добрим. Ставився до колег по-батьківськи, переживав разом із ними, допомагав чим міг, радів найменшому успіхові. Спілкуватися з ним було надзвичайно цікаво. Обізнаний не тільки з найновішими досягненнями в галузі науки, а й із мистецтвом, художньою літературою. Захоплювався Іваном Франком та Вільямом Шекспіром, Лесею Українкою і Бернардом Шоу. Розповідав захоплюючі моменти з життя цих письменників. Не раз читав вірші Василя Симоненка. Федір Юрійович Палфій був великим патріотом, який любив свою землю, гордився тим, що він українець. Скільки разів сам наражався на різні неприємності, допомагаючи людям, які були в немилості тодішнього режиму. І ми, учні, вдячні долі, що дала нам можливість працювати поруч із такою людиною.

Важко було бути науковцем, та у стократ було важче бути керівником. Учений, насамперед, повинен досконало знати свою галузь і те, що її стосується, а директор усе, над чим працюють його науковці. А їх було понад 130. Доводилося не тільки кожну хвилину, але й ночі проводити над книгами, журналами, щоб усе осягнути, чогось не пропустити. Тому такими цікавими, ґрунтовними були виступи Федора Юрійовича на засіданнях вчених рад, зборах, чи просто розмови з колегами, співробітниками, аспірантами. Свої знання академік щедро передавав учням. Читав курс лекцій з годівлі сільськогосподарських тварин і біохімії в Академії ветеринарної медицини імені С. З. Ґжицького, курс лекцій з екології у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Школа Федора Юрійовича налічує понад сотню кандидатів і вісім докторів наук. Його знання і дослідження відображені в наукових працях, список яких становить понад чотириста публікацій. За великий внесок у вітчизняну науку Ф .Ю. Палфію у 1983 році було присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки України. Академік Ф .Ю. Палфій був нагороджений медаллю «За доблесну працю», трьома орденами Трудового Червоного Прапора та Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Федір Юрійович Палфій – засновник наукової школи з біохімії живлення сільськогосподарських тварин. Пріоритетними дослідженнями академіка було вивчення симбіотичних процесів в організмі жуйних, дослідження фізіолого-біохімічних основ протеїнового та енергетичного живлення тварин, підвищення якості та збереження поживної цінності кормів.

Федір Юрійович був ще й великим мрійником, бо бачив своє Оброшине, де працював довгий час квітучим садом з поверховими будинками. Мрії свої прагнув реалізовувати. Поряд із новою школою зводилося ціле містечко з висотними будинками, квартири яких заселяли співробітники інституту. Багато ще було планів, які хотілося втілити у життя, але у 1989 році Федір Юрійович залишив інститут і очолив відділ Закарпатського науково-дослідного інституту АПВ, а з 1992 року почав завідувати кафедрою неорганічної та органічної хімії Львівської академії ветеринарної медицини імені С. З. Ґжицького, де читав лекції студентам, до яких завжди йшов з добрим настроєм і відкритим серцем. Федір Юрійович також продовжував плідно працювати на науково-дослідницькій ниві. Останні роки вчений і колектив, який він очолював, займався вивченням біологічної цінності гумінових сполук торфу і їх використання симбіотичною флорою торфу для синтезу амінокислот, вітамінів, антибіотиків та інших біологічно активних речовин з метою підвищення продуктивності та якості тваринницької продукції.

Дослідження Федора Юрійовича Палфія – це продовження започаткованого його вчителем – Степаном Зеноновичем Ґжицьким – напряму – біохімії сільськогосподарських тварин. Учні наукової школи Федора Юрійовича й далі працюють над його пріоритетними дослідженнями.

На завершення хочеться побажати усім викладачам та науковцям досягнення найвищих вершин та успіхів у нелегкій науковій роботі, щоб наші здобутки збагачували вітчизняну біологічну науку, піднімали престиж нашої держави України, й у такий спосіб реалізовувати прагнення Федора Юрійовича. Згадується також притча: «Помер батько, через деякий час – син. І зустрілися вони на небесах, і ходили пити воду до одного джерела. Ходили багато років. А одного разу прийшли, дивляться, а джерельце висохло. Запитав син у батька: “Що ж сталося з нашим джерелом?” Сивочолий мудрий батько сумно усміхнувся і сказав: “Це, синку, вже ніхто не пам’ятає, не згадує про нас”». Тому прохання до всіх тих, кому Федір Юрійович був не байдужий – пам’ятаймо добро, яке він зробив і хай завжди за нашої пам’яті джерело його ніколи не висихає.

Зі спогадів Оксани ДЛЯБОГИ.

Підготував Степан ГРАБОВСЬКИЙ