11 років тому стався переломний момент Революції Гідності.

Відбулися масові розстріли протестувальників. За вільне європейське майбутнє свої життя поклали 107 сміливих українців.

Памʼятаємо і ніколи не забудемо відданість тих людей, які заплатили велику ціну задля нашого Незалежного майбутнього .

 

Слава Україні! Вічна слава Героям!

На місячній доріжці зустрілись дві душі,

Одна – до Бога пішки, а інша – в грішний світ.

Одна – душа солдата, загиблого в бою,

А інша – немовляти, народжена в Раю.

І так би розминулись… але душа бійця

На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.

Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!

А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»

Душа же немовляти була як чистий сніг:

«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…

Казав Господь, Галина – таке її ім’я,

Ось-ось народить сина, а син її – то я!

Мене на Землю жити Господь благословив,

Я маю народитись… ти вже там пожив?» –

Так у бійця спитало майбутнє немовля

(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)

А той боєць «Галина» повторював ім’я …

Та це ж його дружина чекала немовля.

Сплили перед очима щасливі ті роки:

Як він , ще був хлопчина й просив її руки…

Весілля і навчання, І пристрасті потік…

Він всі її бажання виконував, як міг.

Усе було чудово: вагітність – добрий знак!

І взяв він з жінки слово, що родиться козак!

А потім… сум в родині... в країну зло прийшло.

Галини очі сині зробилися мов скло.

«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,

Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»

Та він своїй дружині сказав приблизно так:

«Як друзів я покину, який же я козак?

Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?

Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Поцілував Галину і рушив на війну…

А потім… постріл в спину… і запах полину….

Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:

«Ти бережи Галинку що краща буде з мам.

Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.

Та буду я невпинно з тобою з перших днів!

Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,

А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.

Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя

А я прикрию спину тобі із небуття»

На місячній доріжці невпинний душ потік:

Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.

Народжуються діти, в воєнний час страшний,

І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.

Але допоки в серці в жіночому любов,

Життя не перерветься, відроджуючись знов!

 (С) Людмила Легостаєва.

 

Допис підготувала Ірина ФРАНЧУК, доцент кафедри менеджменту