EN   UA

fvm

ФАКУЛЬТЕТ  ВЕТЕРИНАРНОЇ  МЕДИЦИНИ

Декан, доцент, кандидат ветеринарних наук   Стронський Юрій Степанович

Заступники декана:
доцент, кандидат ветеринарних наук Леньо Юрій Михайлович
доцент, кандидат ветеринарних наук Максимович Ігор Андрійович

асистент Гащук Євген Степанович

 

joomla шаблоны
Качественное создание сайтов в Санкт-Петербурге.
dle-joomla.ru

(До 70-річчя від дня народження і річниці смерті)

КОЗАК

МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ

Декан факультету ветеринарної медицини Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького (понад 20 років), заслужений працівник ветеринарної медицини України, академік Української технологічної академії., почесний доктор ветеринарних наук. Відмінник аграрної освіти та науки, кавалер ордена „Знак Пошани” МАП України.

 Із біографічної довідки

Народився Михайло Васильович 1 січня 1949 року на Івано-Франківщині у селі Корнич Коломийського району. У рідному селі закінчив середню школу. Трудову стежину розпочав на Коломийському заводі «Сільмаш», де протягом двох років освоював ази слюсарської справи. Із заводської прохідної ліг шлях вісімнадцятилітнього юнака на тяжку військову службу, завершивши яку, приїхав до древнього міста Львова,  склав вступні іспити і став студентом ветеринарного факультету, єдиного на Заході України зооветеринарного інституту. Студентський період життя Михайла Козака був сповнений громадською активністю, значними здобутками в ігрових видах спорту, трудовій участі у будівельних загонах на новобудовах Сибіру. Після п’ятирічного навчання здобув професію ветеринарного лікаря з «червоним дипломом» на руках.  Перші кроки дипломованого спеціаліста розпочав у стінах рідного навчального закладу на посаді асистента кафедри ветеринарно-санітарної експертизи, водночас виконував обов’язки лідера комсомольської молодіжної громадської організації інституту. Пізнання горизонтів науки продовжив згодом в аспірантурі Ленінградського ветеринарного інституту за профілем своєї основної спеціальності – “ветеринарно-санітарна експертиза”. Після завершення навчання в аспірантурі Михайло Васильович працював чотири роки на посаді проректора з виховної роботи рідного вишу. Вчений ступінь кандидата ветеринарних наук здобув у 1986 році, успішно захистивши дисертацію за результатами досліджень з проблем ветеринарної санітарії. Над поглибленим вивченням цієї теми та впровадженням результатів наукових досліджень у практичних показниках промислового виробництва продуктів тваринництва в сучасних умовах Михайло Васильович Козак працював упродовж усієї своєї наукової кар’єри. Його ідеї, наукові експерименти та дослідження лягли в основу монографії «Наукове обґрунтування системи заходів (корекції) природної резистентності худоби для отримання екологічно чистої яловичини”, що побачила світ у 2011 році. А вже через чотири роки автор монографії був готовий до захисту на дану тему докторської дисертації. Шкода, але здійснити цей задум завадила докторанту тяжка хвороба. Плідною, високопродуктивною стала пізнавальна, дослідницька стежка вченого Михайла Козака, професора кафедри ветеринарно-санітарної і радіологічної експертизи, академіка, дійсного члена Української технологічної академії, члена Європейської асоціації навчальних закладів ветеринарної медицини, заслуженого працівника ветеринарної медицини. Результати його науково-педагогічної роботи –  це 248 опублікованих статей, у тому числі запатентовані відкриття, офіційно визнані настанови з використання на практиці різних імуномоделюючих препаратів.  Науковець Козак користувався високим авторитетом серед своїх колег, сіячів зерен науки багатьох країн світу, був знаним як доповідач на міжнародних симпозіумах, конференціях, засіданнях. Неоціненний, вагомий його внесок у формування та розвиток засад освіти України за роки її незалежності. Михайло Васильович став співавтором низки нормативних документів та типових навчальних планів із підготовки фахівців ветеринарної медицини, розроблених згідно з вимогами Міністерства освіти нашої держави. Сьогодні студенти і викладачі профільних вищих навчальних закладів України черпають знання із скарбниці багатьох підручників та посібників, автором чи співавтором яких є Михайло Козак. Це, зокрема, такі навчальні орієнтири для майбутніх спеціалістів як «Навчально-виховний процес на факультеті ветеринарної медицини», «Ветеринарно-санітарна експертиза і сертифікація продуктів», «Приватна ветеринарно-санітарна експертиза продуктів тваринництва», «Довідник лікаря ветеринарної медицини», «Ветеринарна медицина та кваліфікаційна характеристика лікаря ветеринарної медицини», «Ветеринарно-санітарна експертиза з основами технології і стандартизації продуктів тваринництва», довідник «М'ясо і м'ясні продукти». Якщо до згаданого переліку додати монографію Михайла Васильовича, безліч типових навчальних програм із університетських спеціальностей, практикуми, методичні рекомендації, що є плодами копіткої праці, природного таланту та життєвого досвіду Козака Михайла Васильовича, то, однозначно, можна дійти до висновку, що усе це – величний результат його організаторських та науково-педагогічних здібностей, скарбниця найбільших цінностей нашого університету, за якими завжди стоятиме його постать, його світлий образ, його слава і всенародне визнання.

Щиро про батька, дідуся, вчителя

Онучка Мартуся:

Дідусь Михайло – це моє світле, безтурботне дитинство, рівновага мого тіла у перших кроках земної ходи, цікаві й змістовні шкільні та студентські роки,  краса моєї душі, моя внутрішня гармонія і ритм серця. Завдяки моєму дідусеві, котрий зумів створити в нашій сім'ї атмосферу веселкових кольорів любові, взаємодовіри і радості життя, я зростала зі щасливою посмішкою на устах, яскравим вогником пізнання світу в очах. Дідусь любив життя, був неперевершеним доброзичливцем, шанував понад усе людську гідність і не шкодував себе, своїх зусиль задля блага поставленої перед собою мети. Ця його заповітна мрія, планка поставленої мети була дуже високою, але він вперто й настирливо прямував до неї. Я, мабуть, справжня його послідовниця, кровинка Козаків, бо перейняла від дідуся його дух невгамовності та незламності, силу волі у доланні труднощів…. А ще, що найголовніше, віру у свої сили і любов до тих, хто поруч із тобою, хто друг, хто справжній. У мене досі перед очима одна із зустрічей з дідусем моєї шкільної пори. У пам'яті моїй закарбувалося кожне слово, сказане тоді ним.   «Дитинко моя, я так би хотів, щоб ти стала лікарем, чи ти бачиш себе у цій професії ?», – запитав він. Я на хвильку задумалась, і, щоб не образити дідуся, відповіла: «Так, але маю й інше бажання, бажання стати журналістом». Він, усміхнувся,  здивовано обійняв мене і сказав: «Я підтримаю буть-який твій життєвий вибір…, головне, щоб ти була щаслива від того, чим будеш займатися».  Я одразу відповіла: «Хочу писати про таку людину як Ви, про досягнення, про досвід, мудрість. Хочу, щоб усі знали, що Ви – мій дідусь». Тоді я вперше побачила сльози вдячності на очах і дідусь сказав: «Мартусю, я люблю життя, люблю людей, люблю, коли усі є щасливі». Значення його слів я зрозуміла згодом, коли підросла.

 Дідусь…. Він виховав мене, він завжди був поруч, коли було важко, завжди підставляв своє плече. Мої найсвітліші спогади про найкращого дідуся, друга, Людину з великої літери, гордість Козацького роду. Його щира усмішка, добрі очі й мудрий погляд завжди грітимуть мої  душу й серце.    

Ірина Мазур (аспірантка)

 У моїй свідомості найглибше закарбувалась перша зустріч із Михайлом Васильовичем, коли я, абітурієнтка, шукала деканат факультету ветеринарної медицини. Михайло Васильович стояв тоді на вулиці поруч із будівлею, у котрій, власне, й знаходився деканат. Я кружляла навколо цієї будівлі, а він, побачивши мене, дуже мило усміхнувся і запитав: «Дівчинко, що шукаєте?», на що я відповіла: «Деканат факультету ветеринарної медицини.» Тоді Михайло Васильович засміявся та й каже: «Нууу, декана Ви вже знайшли, а ось і деканат!». Згодом: «Ходіть, я Вас проведу!».Ось так і відбулось моє перше знайомство з деканом факультету ветеринарної медицини, мудрим керівником, наставником, авторитетною та надзвичайно доброю Людиною з великої літери. Життєвий шлях Михайла Васильовича – зразок людської гідності, добропорядності та мудрості. Михайло Васильович завжди вирізнявся своєю щирістю, толерантністю, завжди був готовий до компромісів. Він постійно спрямовував зусилля для допомоги своїм студентам, співробітникам, землякам. Ніколи не відмовляв у проханнях чи вирішенні будь-яких справ. Усі, хто знав Михайла Васильовича, любили й поважали його за чуйне ставлення до людей, велику душевну щедрість, мудрість і оптимізм. Дякуємо Вчителю за мудру науку!!!

Донька Наталія

       Безсумнівно, не одне покоління випускників факультету ветеринарної медицини складають глибоку шану і вдячність за велику працю і вклад у формування їх як особистостей, вчасну батьківську підтримку, добре, а інколи й «гостре» слово люблячого декана Михайла Васильовича Козака. Мені як дочці до сліз приємно і завжди хвилююче отримувати такі коментарі від людей: «Я горджуся тим, що Михайло Васильович був моїм другом, порадником, наставником, моїм другим батьком у стінах університету. Я, направду, ще й досі не можу осягнути того, якою багатогранною людиною, з великим люблячим серцем й холодним розумом до усіх людей, був мій тато. Це  неймовірна людина!!!  Таких я сьогодні називаю «Динозаврами». Загалом мені дуже важко писати про тата, котрий рік тому, а саме 6 жовтня 2018 року просто «пішов»…На сьогодні можу сказати лише одне: так, фізично людини не має, але на рівні вищих енергій його присутність є у всьому… Що пригадую із дитинства? Тато багато працював, і, навіть, вдома, допізна щось писав й казав, що це дисертація (на той час я не розуміла що це).  Незважаючи на свою зайнятість, він завжди намагався мені допомагати з шкільною програмою. Пам'ятаю, тато кожного ранку слухав радіо й робив записи про погоду, котрі я потім вносила у зошит з «Природи». Це – у початкових класах. А в старших нам задавали великі об’єми до читання із «Літератури народів світу». Звичайно, першим, хто мені допомагав у цьому, це – мій татко. Зранку за сніданком, поклавши план прочитаного на стіл, він все детально мені переповідав. Запам'яталось те, як він любив приїжджати до своєї тещі (моєї бабці) в село, допомагав їй у всьому, а найбільше любив ходити за дровами в туркотинський ліс. Я дуже часто задумуюсь над тим, як із бідного сільського хлопчини виріс такий видатний чоловік. Його не зруйнувало ні дуже важке дитинство і юність, ні служба в  армії тощо. Відповідь, напевно, лише одна: треба усіх прощати й любити …. Саме за цим принципом і жив мій тато. Для когось Він був «дядько Міша», для тисячі – «Декан», для моєї доньки Мартусі – «Дідусик», для своєї сестри Марії – «Михайлик», а для мене – люблячий, безвідмовний, мудрий й добрий Тато. І все це – Михайло Васильович Козак. Ми гордимося тим, що центром нашої родини був він: завжди усміхнений, із мудрою порадою, котрий знаходив завжди  і для усіх час на спілкування. Це, безсумнівно, талант. Не можу не згадати щорічні випускні привітання: наш декан завжди дуже скромно виходив на сцену в актовій залі, щоб привітати своїх випускників-колег, але оваціям не було меж. Оплески тривожили душу й серце, відбирали голос, навертали сльози й назавжди залишали ту незабутню мить кінця й початку чогось нового. За життя, за усі поради, за міцне батьківське плече, за щоденну турботу, за путівку в життя й за велику науку дякую йому, моєму татові – Михайлу Васильовичу Козаку!!!

Современный женский журнал.
Платные премиум shablony-dle.ru/
dle-joomla.ru