Під час лабораторних занять на кафедрі нормальної та патологічної морфології і судової ветеринарії студенти другого курсу факультету ветеринарної медицини вивчають біологію та морфологію екзотичних тварин різних видів.

Розведення та дослідження екзотичних тварин розпочалося в Стародавньому Єгипті, Античній Греції та Римі, а також у Китаї часів династії Сун (960–1279 н. е.). Зростання популярності та детальне наукове дослідження рептилій розпочалося у другій половині XX cтоліття. На сьогодні щорічні офіційні світові продажі різних видів екзотичних тварин перевищують мільйонні показники.

 

Порівняно зі ссавцями та птахами рептилії володіють значними морфологічними та фізіологічними особливостями. Плазунів досліджують не лише герпетологи, а також вивчають ветеринарні спеціалісти.  

Плямистий еублефар або Леопардовий гекон (Eublepharis macularius) – це ящірка з роду Еублефарів (Eublepharis), родини Геконових (Gekkonidae), яка походить зі скелястих горбистих ландшафтів та пустель Південно-Східного Афганістану, Північно-Західної Індії та Пакистану, Ірану, Туркменістану та Непалу. Цей вид у природних умовах населяє посушливі території з рідкою рослинністю та глинистими, рідше глинисто-піщаними ґрунтами, а також кам’янисті ділянки пустель, використовуючи щілини як укриття. Леопардові гекони також трапляються в посушливих лісах Непалу та Пакистану, ховаються під корою дерев. У природних умовах в зимовий період можуть впадати в сплячку, яку легко долають завдяки запасам поживних речовин у жировій тканині хвоста.

 

Леопардові гекони є хижаками, здобиччю яких є дрібні безхребетні та хребетні тварини. В еублефарів поширений канібалізм. Плямистий еублефар дуже популярна тераріумна тварина, завдяки красивим та різномантіним морфам цього виду і відносною невибагливістю до умов утримання. Середня довжина тіла еублефарів коливається від 18 до 25 см, включаючи хвіст. Великі очі з вертикальними зіницями, що вказує на їхній нічний спосіб життя. Володіють автотомією (відкидають хвіст під час подразнення). Тривалість життя еублефара в природних умовах сягає 10 років, а в умовах тераріума може становити 20 років.

Окрім леопардових геконів, студенти також вивчали біологічні особливості, а також умови утримання і годівлі Маїсового полоза. Маїсовий полоз (Pantherophis guttatus) походить із Південно-Східної частини США, а також зустрічається в Мексиці та на Кайманових островах. Природним ареалом маїсового полоза є ліси, луги, скелясті пагорби та різноманітні сільськогосподарські угіддя (досить часто кукурудзяні поля). Дорослі особини зазвичай досягають довжини від 1,2 до 1,8 метра, хоча інколи можуть виростати до 2 метрів. Основний колір маїсового полоза коливається від червонувато-оранжевого до коричневого, з чорними або червоними плямами вздовж спини. Черевна частина тіла забарвлена світліше, досить часто містить пігментовані включення, які мають вигляд зернят кукурудзи. На цей час виведено багато різноманітних морф маїсового полоза, які відрізняються за кольором та характером візерунка. У неволі маїсові полози можуть жити від 15 до 20 років за належного догляду, а іноді навіть і довше. Основним раціоном маїсових полозів є дрібні гризуни (переважно миші та щурі). Маїсові полози відомі своєю спокійною і лагідною поведінкою, не отруйні і не становлять загрози для людини, що робить їх ідеальними для утримання в тераріумі.

На думку студентів: «Лабораторні заняття з біології та морфології екзотичних тварин досить цікаві, допомагають не лише покращити свої знання з анатомії та фізіології різних видів тварин, а також сприяють розвитку практичних навичок у роботі з тваринами, стимулюють до вивчення різноманітних дисциплін біологічного напряму і є важливою складовою освітнього процесу».  

Допис підготували Мирослава КЛАНТЮК, ВетЦентр та кафедра нормальної та патологічної морфології і ветеринарної медицини