"Радуйся благодатна, Богородице Діво,
бо з Тебе засяяло Сонце правди Христос Бог наш,
що просвічує тих, що в темряві"
(Тропар празника).

Різдвяний цикл свят завершується празником Стрітення Господнього, який святкуємо 15 лютого, на сороковий день після Христового Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов'язаний з Христовим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожертвуванні у святині об'являє нам Свою божественність. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном і сам празник св. Церква називає Стрітення.

Празник Стрітення заснований на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий св. Євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Ти лоно Дівиче освятив різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.
Крім того, над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його викуплення. Той, що мав освятити й викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. На литійні стихирі говориться "Предвічний Бог, що колись на Синаю дав закон Мойсеєві, сьогодні являється як Дитина. Як Творець закону Він виповняє закон, і по закону приноситься у храм і дається старцеві".
На особливу увагу заслуговує тут ще зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. Якщо вірити переказу, цей старець прожив більше трьох з половиною сотень років. Симеон був одним з тих письменників, яким ще в III столітті до нашої ери було доручено перекласти Біблію з єврейської на грецьку. У тексті йому зустрілися слова «Ось Діва в утробі зачне, і народить Сина». Симеон вирішив, що це помилка, і мало не виправив слово «діва» (незаймана) на «дружина» (жінка). Але ангел з'явився до старця і зупинив його руку. У покарання Симеону було обіцяно жити до тих пір, поки він на власні очі не переконається в правдивості цього пророцтва, тобто більше трьохсот років. Старець одряхлів, всі його близькі давно померли, і він відчував себе зайвим на цій землі.
Коли Симеон побачив Діву Марію з немовлям на руках, він зрозумів, що зможе нарешті спокійно піти в інший світ. Так, як старець вів праведне і чесне життя, церква зарахувала його до лику святих і прозвала Симеоном Богоприїмцем. В шостому столітті його мощі були перенесені в Константинополь.
Симеон зустрічав Ісуса від імені всього людства. Тому свято так і називається — Стрітення. У цей день святкується зустріч людей і Бога.
Святий Лука каже, що Симеон "був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа" (2, 25-26). За Божим просвіченням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою дякує Господеві Богу за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Христова Церква відправу вечірні кожного разу завершує молитвою Симеона "Нині відпускаєш".
Празник Господнього Стрітення почали святкувати в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40-вим днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресіння, де всі збираються на Літургію. Все правиться по приписаному порядку з найбільшою урочистістю наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелії, де говориться, як 40-го дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).
З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослужіннях цього празника Церква кілька разів молиться за цісаря.
Причинами урочистого святкування Стрітення були дві надзвичайні події: морова зараза в Царгороді й околиці та землетрус в Антіохії. У кінці 541 року в Царгороді і його околиці з'явилася морова зараза, через яку кожного дня гинули тисячі людей. Так тривало три місяці. А до того в Антіохії пройшов великий землетрус. Передання каже, що в той час один праведник мав об'явлення від Бога, тоді нещастя, яке сталося в державі, відійде, коли буде встановлене урочисте празнування Стрітення Господнього. У 542 році, за наказом цісаря Юстиніяна, відбулося урочисте святкування празника і пошесть відійшла.
Зі Сходу празник Стрітення перейшов у V ст. до Риму, звідси в VII ст. - до Франції та Іспанії, а в VIII ст. - до Німеччини. Його встановлення на Заході одні приписують папі Геласію († 496), а інші - папі Григорію Великому († 604). Звичай процесії зі свічками на Стрітення, напевно, запровадили за папи Сергія (687-701). Цей звичай досить швидко прийшов з Риму до Єрусалима й інших міст Палестини. Кирило Скитопольський († 557) у своєму Житті святого Теодосія Великого оповідає про багату жінку римського урядовця, на ім'я Ікалія, яка між Єрусалимом і Вифлеємом збудувала гарну церкву на честь Пресвятої Богородиці і там завела звичай святкувати празник Стрітення зі свічками. Про цей звичай говорить також єрусалимський патріарх Софроній († к. 641) у своїй проповіді на празник Стрітення. Світло свічок - гарний символ правдивого Божого світла, що ним є сам Господь наш Ісус Христос.
Носіння свічок процесією на Стрітення ще раніше було в практиці в Олександрії. Кирило Олександрійський († 444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про носіння свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський († κ. 446). Звичай благословляти і святити свічки на Стрітення прийшов аж після X сторіччя.
За старих часів і по сьогоднішній день в Україні прийнято в цей день святити воду в церкві, а також свічки. Ці свічки вважалися оберегом від грози - їх запалювали саме під час грому й грози для захисту людей і тварин. Саме тому ще одна назва свята - Громиця. По поверненні з церкви після освячення свічок запалювали їх, вважаючи, що це допоможе уникнути весняних повеней і суворих морозів. Посвячену воду найкраще набирати в невикористовуваний новий посуд. Ця вода, за народними уявленнями, має надзвичайну магічну силу, вона є цілющою. Не тільки людей можна лікувати цією водою, але й худобу, птицю, бджіл.
У народному побуті Стрітення здавна сприймається, як зустріч зими з весною. Казали, що «в цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє».
Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам'ять праведних Симеона й Анни.
Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Про глибокий зміст і значення празника говорить у своїй проповіді на цей день святий Кирило Олександрійський. "Предвічний, - каже він, - мале Дитятко і древній днями (себто Бог). Дитя при грудях і Творець віків. Бачу Дитину і пізнаю Бога. Дитя кормиться і світ удержує. Дитя плаче і світові дає життя і радість. Дитина в пеленах і мене звільняє від гріховних пелен... Це Дитя славлять ангели, Йому поклоняються архангели, перед Ним дрижать власті, Його вихвалюють сили, Йому служать херувими, Його благословлять серафими, Його славить сонце, Йому служить місяць, Його слухає природа, Йому коряться джерела і моря... Це Дитя перемогло смерть, побідило диявола. Знищило клятву... стерло гріхи, осудило єресі, прикрасило все створіння, спасло Адама, обновило Єву, призвало народи, освятило світ... Тож усі світло зустрічаймо Господнє Стрітення... Так цей день прикрасімо свічками, як годиться синам світла, і істинному Світлові-Христові принесімо свічки з душевними світлами" (Пролог, Ч. І).
Дитятко, що Його сьогодні бачимо в храмі, це пророками предсказаний і Богом посланий Месія: "Скажи, Симеоне, — співаємо на стихирах вечірні, - кого ти, тримаючи на руках у храмі, радуєшся? Кому кажеш і кличеш: "Нині я став свобідний, бо видів мого Спасителя?" Це Той, Хто з Діви народився, Він Бог Слово від Бога, що задля нас воплотився і спас людину, Йому поклонімся".
А Мати принесеного до храму Дитяти - це Пресвята Богородиця. "Прикраси твою світлицю, Сіоне, - каже стихира на стиховні вечірні, - і величай Царя-Христа, вітай Марію - небесну браму, бо вона це херувимський престол: вона носить Царя слави". Пречиста Діва Марія не тільки Мати Христова, але вона також наше уповання й наша Заступниця. На 9-тій пісні канонах утрені її благаємо: "Богородице Діво, надіє християн, покрий, збережи і спаси тих, що на тебе уповають... Богородице Діво, для світу блага Помічнице, покрий і збережи нас від усякої нужди й печалі".
Свята Церква, бачачи велике таїнство Богоявлення і Божої любові до нас, закликає своїх вірних до прослави Христа Господа: "Хай ангельський хор чудується, а ми земними голосами заспіваймо пісню, бачачи невимовне Боже зшестя. Той, що перед Ним дрижать небесні сили, Його сьогодні обіймають старечі руки єдиного Чоловіколюбця" (Сідален утрені).
Вітаю Вас із цим величним святом Стрітення Господнього. В цей день коли зустрічається старець Симеон з Христом Господом, а зима зустрічається з літом, хочу побажати миру, злагоди, любові, віри в майбутнє, в торжество справедливості. Віри і надії, що наше життя буде кращим ніж сьогодні.

Іван Ярошович