(Виступ Мирослава Тимочка під час акції 5 серпня 2022 року у Львові на підтримку захисників «Азовсталі» )

Дорога українська родино!
З давніх-давен у години радости і біди сходилася воєдино українська родина. Чорна вістка з Оленівської колонії на тимчасово окупованій Донеччині зібрала нас сьогодні на цій славетній площі Львова з багатьох куточків нескореної України. Маріуполь – місто героїчного спротиву і мучеництва з епіцентром в «Азовсталі» – повинен стати нині ще й символом нашого національного єднання.

З приводу цієї трагічної події висловлю декілька думок поглядом покоління дітей Другої світової війни, котре бачило усі страхіття й відчуло на собі її непоправні наслідки до кінця життя.
Років двадцять тому здавалося: лише божевільний може хотіти повторення жахів війни, тим більш у Європі. Але, на превеликий жаль, такий божевільний з девізом «Можем повторить» легко знайшовся у сусідній з нами державі під сучасною назвою – російська федерація. Він не виплив нізвідки – його обрав російський народ, який через історичне невігластво називав себе відносно недавно ще й нашим «старшим братом». Саме він несе повну відповідальність за усі злочинні дії в Україні як своєї армії, так і політичного керівництва.
Пригадуються слова відомої російської дисидентки Валерії Новодворської, виголошені публічно одразу після обрання у травні 2000 року президентом росії володимира путіна – внука шеф-кухаря Сталіна: «Якщо народ обрав президентом гестапівця, то цей народ нічого доброго не чекає. Він прийшов звідти!» – показала вона тоді великим пальцем на Луб’янку – будинок ФСБ, де, очевидно, тепер допитують ув’язнене командування захисників «Азов сталі». Валерія Новодворська, напевно, свідомо вжила тоді слово «гестапівець», а не «чекіст» чи «сталініст», бо хотіла ним якомога дошкульніше достукатися до глузду росіян.
Але ні пересічні росіяни, ні бізнесова еліта, ні ліберальна інтелігенція по-справжньому не відреагували на цей ледве чи не одинокий голос правди. Не почув його й демократичний Захід в особах тодішніх політичних лідерів – Вольфґанґа Шюсселя (федерального канцлера Австрії, країни, яка першою відчула на собі «дружнє відновлення» ІІІ Райху у 1938 році і гітлерівський захист німецькомовної меншини), Ґерхарда Шредера (канцлера Німеччини), Жака Ширака (президента Франції), Сільвіо Берлусконі (прем’єр-міністра Італії), Тоні Блера (прем’єр-міністра Великобританії), Білла Клінтона (президента США).
Двадцять два роки минули від тої зловісної інавгурації в росії. Попри всі негаразди у державотворенні, за той час в Україні виросло покоління вільних громадян, тоді як у росії – покоління новітніх убивць. Із відставного підполковника КҐБ, який після розпаду радянської імперії прислужливо носив портфель і папки за мером Санкт-Петербурга Анатолієм Собчаком, росіяни виплекали жорстокого, підлого, брехливого і цинічного правителя, одержимого маніякальною ідеєю відновлення колишньої російської імперії і примарного захисту «русскоязычных» на усій земній кулі.
Майже дев’яносто років тому із подібними гаслами нацистський маніяк геноцидними методами – розстрілами, газовими камерами і концтаборами – намагався відправити у небуття увесь єврейський народ. Сьогодні рашистський маніяк хоче зробити те саме з українським народом, оголосивши завчасно на цілий світ про його нелегітимність, а тепер ще й розв’язавши повномасштабну війну на його тотальне знищення.
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди –
поетичне відтворення народного горя і зневаги до манії величності деспота від непохитної Ліни Костенко.
Осучаснений московський диктатор залишив українцям нині тільки один шлях порятунку – самовіддану і виснажливу боротьбу за право на життя і своє місце на отчій землі, подароване їм долею та оплачене праведною кров’ю минулих поколінь. Всевишній, виглядає, вже поділив земні блага між народами і, відходячи, наділив усіх розумом і вільною волею, залишивши їм можливість вибору. І тому кожна людина, котра пов’язує своє прийдешнє зі щедрою українською землею, повинна бути готова ступити на цей тернистий шлях і пройти ним до кінця. Тільки так може прийти до нас Воскресіння.
Путінський бліцкриг як і запланована міжнародна ізоляція України провалилися. Демократичний світ, за прикладом незабутнього американського сенатора Джона Маккейна, потроху обертається обличчям до України. Нова когорта його сучасних лідерів, як Боріс Джонсон, Джозеф Байден, Анджей Дуда, Єнсен Столтенберґ, Урсула фон дер Ляєн, Джастін Трюдо, Даля Грибаускайте, Кая Каллас, стали надійними друзями України, розкриваючи очі світові щодо справжньої сутності російської політики. Українці вже здобули низку найважливіших перемог у цій асиметричній війні – віру у власну армію, моральну правоту і почуття національної гідності.
Сучасні війни ведуть не тільки армії – їх ведуть народи. Тому для усіх нас, хто не може сісти в кабіну літака, опуститися в люк танка, стати біля гармати, натиснути на гачок оптичної гвинтівки, завдання одне – допомогти фронту і підтримати тих, хто опинився у біді – лікарні, полоні, матеріальній скруті, отримав фізичну чи душевну травму. Наша сила – в єдності, наша слабкість прихована у загальновизнаних людських вадах – забудькуватості і байдужості, на котрі споконвіку хворіє людство. Остерігаймося байдужості! Байдужі не вбивають і не зраджують, але з їхньої мовчазної згоди існують на землі і вбивства, і зради. Деспоти і тирани вміло використовують цю людську особливість. Це засвідчує як давня, так і сучасна історія.
Велике горе (убивство і калічення українських військовополонених) прийшло нещодавно з малознаної Оленівки у десятки наших домівок, тож розділімо його з їхніми сім’ями, родинами, друзями – і воно зменшиться. Не даймо усіма доступними методами запанувати безвиході і зневірі у головах і серцях наших героїв-азовців, котрі опинилися в полоні у жорстокого і мстивого ворога. Як мільйони крапель води поступово розмивають камінні мури, так і мільйони крапель нашої любові руйнуватимуть фортецю зла. Тому кожне слово молитви, любові, добра, пісні, як добірне зерно, знайде змучене серце і вселить у нього надію. Підтримаймо передусім сім’ї і родини наших героїв-азовців, котрі до кінця виконали свій вояцький обов’язок.
На рашистське облудне звинувачення азовців у екстремізмі відповідаймо невмирущими словами Тараса Шевченка, зверненими до предків сучасних росіян:
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане…
Отож биймо на сполох про їхній обмін чи звільнення по всьому вільному світові, де тільки б’ється українське серце і пульсує розум чесних і сміливих людей. «Стукайте – і відчинять вам», – промовив Христос.
Сьогодні Україна веде криваву війну із планетарним злом не тільки за свою свободу, і лише єдність українського народу, незламність його армії і тривала допомога демократичного світу – запорука спільної перемоги!
Слава Україні! Слава Героям!