Гуфрій Д.Ф., д.вет.н., професор, Гунчак В.М., д.вет.н., професор,
Винярська А.В., к.вет.н., доцент, Васів Р.О. к. вет.н., доцент, Слободюк Н.М. к.вет.н., доцент, Харів І.І. к.біолог. н., доцент, Леськів Х.Я., к.вет.н., доцент, Солтис М.П. к.вет.н., асистент, Назарук Н.Я., ст. лаборант.
«Серед чужих не став своїм, серед своїх залишився чужим»
Олександр Канюка - д.вет.н., професор, учень професора Сковронського

Вікентій Антонович Сковронський – професор, який впродовж 41 року очолював кафедру фармакології та токсикології. Інформація щодо наукової діяльності професора Вікентія Сковронського є доступною та відомою, проте, багато запитань залишаються відкритими та потребують історичних досліджень, а зокрема: якою людиною, науковцем та педагогом потрібно було бути, щоб за різних державних політичних устроїв, не будучи політично активним, залишатися керівником кафедри? Що спонукало професора Сковронського залишитись у Львові, коли практично весь професорсько-викладацького колектив виїхав до Вроцлава? Ким були для Вікентія Сковронського професори Вацлав Морачевський та Степан Гжицький і т.п.? Ці та інші питання спонукали нас до історичних досліджень, які не дали чітких вичерпних відповідей, проте дали бачення професора Сковронського - як людини.

Отримавши два дипломи про вищу освіту: гуманного лікаря та лікаря ветеринарної медицини – Вікентій Сковронський, без вагань працює за фахом лікаря ветеринарної медицини. Праця під керівництвом професорів Вацлава Морачевського, Зигмунда Марковського дає йому можливість зростати не лише науково, але і духовно. Однорічне творче відрядження до Австрії та Німеччини стає добрим підґрунтям для вивчення нових наукових методів досліджень в біології. Повернувшись у 1930 p. з відрядження, В.А.Сковронський захищає науковий трактат "Про сучасний стан біологічної науки" у формі дисертації, здобувши вчене звання приват-доцента. В цьому ж році він був призначений завідувачем кафедри фармакології Академії ветеринарної медицини (після Адольфа Гізельта). З 1932 року під керівництво Вікентія Сковронського переходить також аптека. Це була на той час маленька кімната, яку впродовж року професор Сковронський розширює, створюючи: рецептурний відділ, фармацевтичну, кімнату з обладнанням. В 1935 р. організовано приміщення для занять з фармації. При аптеці Вікентій Сковронський організував читальню для працівників, в якій були видання польською, німецькою, французькою, англійською та слов’янськими мовами (всього 91 книга).
Незважаючи, на всі військові перипетії, неодноразову зміну кордонів професор Сковронський залишається незмінним працівником навчального закладу та докладає багато зусиль і енергії для повоєнної від¬будови інституту та відновлення навчального процесу. За що у 1949 році за навчальну, науково-дослідну та громадську роботу професор Вікентій Сковронський отримав подяку разом із професорами: Вацлавом Морачевським та Степаном Ґжицьким.

Загалом опублікував понад 60 праць із загальної та спеціальної фармакології, токсикології. Кожна з книжок по своєму особлива і відображає характер автора. Так, у передмові до підручника "Фармакологія" Вікентій Сковронський пише наступні слова "Хотів би у цій передмові, яка не була запланована, але стала необхідною для заповнення пустої сторінки у кількох словах написати про ідею створення цього підручника. Науковий підручник, зазвичай, пишеться у зрілому віці коли маєш досвід у педагогічній роботі, отримав вагомі наукові досягнення за ціле життя. Це не про мене: ні досвіду, ні досягнень. Проте, я постановив, будь що буде, берусь за цю невдячну працю, спровоковану студентами. …Віддаючи цей підручник у руки студентської молоді, думаю, що ним можуть скористатися лікарі ветеринарної медицини. …Знаю, що цей підручник, як творіння рук людини, не позбавлений неточностей, помилок. З цього приводу прийму навіть найсуворішу критику…". Ці слова наштовхують на думку, що цей підручник писала непересічна особа, що добре оцінює свої знання та одночасно визнає, що всього знати неможливо і що найголовніше - відкрита до критики. Наступним після підручника "Фармакологія" є видання "Лікарсько-ветеринарна рецептура та рецептурник" (1932). Як, з любов’ю, пише Вікентій Сковронський: "… ця книжечка (książeczka) є доповненням до "Фармакології". Професор Сковронський В.А. наповнює цей посібник рецептами найбільш затребуваних ліків, проводить розрахунки цін, думаючи як би максимально здешевити ліки, але одночасно не втратити у ефективності лікування. Роблячи науку – думає про матеріальні можливості людей. А от " Фармація" (1931) такої передмови, на жаль, немає.
За час роботи у Львівському державному ветеринарному інституті проявив себе високо-ерудованим фахівцем та прекрасним педагогом. Про що вказують відзиви колег по роботі та інформація з характеристик, що видавалися за місцем вимоги керівництвом навчального закладу (архівна справа професора Вікентія Сковронського). Зокрема, директор Львівського ветеринарного інституту професор Роман Чеботарьов писав: «Професор Сковронський бере активну участь у науковому та суспільному житті інституту, одним з перших включився у роботи з відновлення вузу. Користується заслуженим авторитетом серед наукових працівників та студентів. За час роботи в інституті отримав 3 подяки. За добру організацію навчального процесу, велику наукову роботу, активну участь у суспільному житті інституту гідний представлення до державної нагороди».
За активну наукову, навчальну і громадську роботу професор В.А.Сковронський був нагородже¬ний медалями, почесними відзнаками, про що жодного разу не згадує в офіційних документах. Одним з яскравих прикладів не любові до різного роду відзнак та нагород є наступний факт: 16 травня 1956р. Дирекція Львівського зооветеринарного інституту скеровує справу професора Вікентія Сковронського до президії Всесоюзної сільськогосподарської академії ім. В.Леніна і просить про включення його в списки для балотування в член-кореспонденти ВАСГНІЛ. Проте, Вікентій Сковронський, на засіданні Вченої ради, просить не просувати цю справу далі, оскільки такі звання мають присвоюватися лише посмертно за значні заслуги у науці, яких у нього немає.
Ім’я професора Вікентія Сковронського внесено до Книги Пошани Львівського зооветеринарного Інституту.
Помер В.А.Сковронський 18 грудня 1972 року. Похований на Личаківському цвинтарі м.Львова.
Жодна з характеристик на професора Вікентія Сковронського, а їх багато (архівна справа) не відображає емоційної складової, яка є невід’ємною частиною кожної людини. Цю інформацію можна отримати від людей, від живого спілкування, такими людьми для нас стали: Єва Сковронська, донька професора Сковронського, Юліан Ших, Віктор Галяс, Антоній Гамота – студенти Вікентія Сковронського. Залишаючись разом з Вацлавом Морачевським та Степаном Гжицьким у Львові, Вікентій Сковронський добре усвідомлював, що може чекати його родину. Що стало визначальним у цьому виборі невідомо: страх невідомого – очевидно, ні; усвідомлена відповідальність за своє життя та життя своєї родини, моральний обов’язок перед Alma Mater, вчителем Вацлавом Морачевським та колегою Степаном Гжицьким? Важко сказати. Та, коли у 1941 році до помешкання Вікентія Сковронського (вул. Стрийська, 42) вселився німецький офіцер через місяць родину Сковронських викинули на вулицю, професор Сковронський відвозить свою сімю у Богородчани до батьків, а сам повертається до іЛьвова. Повертається, щоб продовжувати працювати в академії, живе в маленькій кімнатці на кафедрі фармакології. В часі бомбардування Львова профессор не витрачає часу в бомбосховищі – вчить англійську мову. Невдовзі отримує зруйновану по бомбардуванню квартиру на вул. Левицького. Як виявляється пізніше, це квартира де жила родина виселених євреїв Діаматій. І коли у 1944 році пані Діаматій повертається з армією Андерса до Львова, то отримує від Сковронського родинні речі (книги та фотографії), які вдалося зберегти. Що керувало вчинками Вікентія Сковронського? Виховання, внутрішні переконання, самоповага, обовʼязок, відповідальність, повага до цінностей інших людей? Чому не став своїм серед чужих, чому залишився чужим серед своїх? Очевидно, тому, що обовʼязок перед Alma Мater був в пріоритеті серед усіх інших обовʼязків. Тому, що життєвим девізом професора Вікентія Сковронського був: скромність та порядок, розуміння людей та повага до них.