Cтарша викладачка кафедри нормальної та патологічної фізіології ім. С.В. Стояновського Мирослава Змія разом із студентами І курсу факультету ветеринарної медицини (скорочений термін) 16 підгрупи 26 листопада провели відкрите заняття з дисципліни "Основи української державності, культури та духовності" на тему: «Права людини».

 

 

10 грудня щороку у світі відзначається Міжнародний день прав людини (Human Rights Day). Цього дня в 1948 році Генеральна асамблея ООН проголосила Загальну декларацію прав людини. Це був перший міжнародний документ, який задекларував основні права і свободи особистості.
Із доповіддю « Права людини: чи знаємо ми про них достатньо?» виступила Марія Дячина: Права людини – це вираження свободи людини. Коли з’явилися держави, правлячі класи встановили для людей обов’язки і заборони. Тобто можна говорити лише так, а не так. Вірити можна тільки у тих богів, а не в інших. Так робити не можна, а можна і треба працювати на пана. Усе це було потрібно, аби одні могли експлуатувати інших. А пригноблені не могли повстати.
Але у людини є прагнення свободи. І люди почали говорити, що вони мають право думати, говорити, вірити і діяти так, як вони бажають, а не так, як від них вимагають монархи та правляча аристократія. Говорити і повставати.
Концепція прав людини склалася в епоху Відродження. Права людини уявлялися як компроміс між вузькими рамками обов’язків і заборон та безмежною свободою. Тобто громадяни можуть користуватися своїми свободами, але у певних межах. Ці межі встановлюються державою. Але з іншого боку, держава забезпечує і охороняє ці свободи. Такі, з одного боку обмежені, а з іншого боку забезпечені, свободи, як правило, називають правами людини.

Уперше права людини були записані в законах під час американської та французької революцій, тобто повстань на захист свобод – Декларації незалежності США (1776) та Декларації прав людини і громадянина (1789). Ці декларації проголосили свободу совісті, слова, об’єднань, зібрань. Навіть – право на повстання.
Протягом ХІХ століття низка європейських країн записала у своїх законах соціальні права: на працю, освіту, охорону здоров’я, пенсії, відпочинок.
Зрештою, 10 грудня 1948 Генеральна асамблея ООН проголосила Загальну декларацію прав людини. Ця декларація – збірка основоположних прав (включаючи право на повстання), яке вибороло собі людство протягом тисячоліть. Але перелік прав, записаних там, не є вичерпним. У перебігу розвитку цивілізації з’являється необхідність захистити права, які раніше навіть не уявлялися правами. Наприклад, свого часу людство не уявляло собі, що жінки, ЛГБТ – спільнота, тварини можуть мати якісь права.
Найперше, ми маємо Конституцію. Другий розділ Конституції (статті 21-68) цілком присвячений правам, свободам та обов’язкам людини. Знову ж, перелік прав та свобод у Конституції не є вичерпний. Ваше право, якщо воно навіть не зазначене у законодавчих актах і документах, все одно має бути забезпечене державою.
Щодо низки конституційних прав Верховна Рада України ухвалила закони, які регламентують здійснення, захист або обмеження цих прав. Але Конституція – закон прямої дії. І, навіть, якщо немає спеціального закону, який регламентує якесь право, громадяни можуть його реалізувати, посилаючись на відповідну статтю Конституції. І, навіть, тоді, якщо спеціальний закон якимось чином протирічить Конституції чи обмежує право порівняно з Конституцією, діє Конституція.
Важливо ще розуміти, що ст. 92 Конституції проголошує, що визначати права, свободи і обов’язки може лише закон (Конституція теж закон). Тобто органи місцевого самоврядування, місцеві адміністрації, Міністерство внутрішніх справ чи, навіть, президент своїми указами не можуть втручатися у наші права.
Україна також ратифікувала (дала згоду на застосування) міжнародні документи з прав людини. Зокрема, європейська Конвенція про захист прав і основних свобод (1950), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966). Ці міжнародні угоди, таким чином, є частиною українського законодавства і мають пріоритет над законами України.
Загалом можна сказати, що на рівні законодавства права українських громадян добре захищені. Але попри це, треба сказати, що ми маємо систематичні порушення громадянських і соціальних прав в Україні. Порушення є насамперед тому, що держава не поспішає виконувати ці закони.
У таких випадках порушення державою прав громадянина, дає йому право звернутися до Європейського суду з прав людини. Рішення цього суду є обов’язковими для виконання державою. Більше того, вони є джерелом права в Україні. Тобто українське законодавство і діяльність органів законодавчої влади та судів мають базуватися на рішеннях Євросуду.
Із доповіддю «Забезпечення прав на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань» виступили студенти: Василина Карпінська та Мирослав Денеш.

Також обговорили такі важливі питання :
1. Які чинники можуть впливати на становище з правами людини в Україні?
2. Які права людини зараз у нашій країні потребують захисту найбільше?
3. Що робити, якщо людина опинилася в ситуації, коли її права порушені? Куди чи до кого слід звертатися?

І на завершення виступили студенти: Василь Мотреску та Оксана Сікач із доповіддю: « Чи достатньо обізнані українці зі своїми правами та шляхами їх захисту в разі необхідності? Що потрібно робити, аби громадськість зналася на цьому питанні краще?».

Хочу додати від себе, як кураторки групи: я приємно здивована роботою студентів, вмінням аналізувати, перейматися і оцінювати такі важливі питання нашого суспільства.
Мирослава Змія