Соціально-педагогічна тематика зараз є більш ніж актуальною, тому наша гостьова лекторка Віра Корнят – кандидат педагогічних наук, доцент, завідувачка кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Львівського національного університету імені Івана Франка.

Пандемія, війна, переселення, смерті, зради, подвиги – все це стало щоденними реаліями, деколи вже сприймається як звичка, як наша природа. Завдяки чому це відбувається? Як реагувати, коли розумієш, що вичерпала можливості вражатися? Як зрозуміти, що ті можливості вже вичерпані? Де знайти цілюще джерело, з якого напитися? І, врешті, чому все так? Багато питань, мало відповідей, але частину з них можна шукати в соціально-педагогічних процесах. Первинними є соціалізація та адаптація, саме вони були поставлені п. Вірою Корнят на передній план. Але перш ніж почати аналіз цих процесів, Віра Степанівна охарактеризувала предмет соціальної педагогіки як сфери допомоги і підтримки людини, навчання її таким способам взаємодії з життям, які б не ранили чи не ятрили поранення.

Соціальна адаптація є передумовою здатності жити в будь-яких обставинах. «Порівняйте себе 17 березня 2022 і 17 березня 2023 року», – запросила до бесіди нас самих із собою Віра Степанівна. Кожен замислився над своїм внутрішнім портретом і побачив разючі відмінності: від паніки, сліз, розгубленості, дезорієнтованості ми пройшли шлях до прийняття, протистояння, словом, хто куди, але далеко. Потім лектор зупинилася на поняттях активної та пасивної адаптації, їх виявів, наслідків. Так, в одних «прокидається» діяч, волонтер, а інші ніби перечікують. Що краще? Складно сказати. Єдине, що можна більш-менш упевнено стверджувати, – це те, що в обидвох випадках адаптація відбулася, тому людина відчуває полегшення, здобуває змогу розвиватися, жити далі.
У ході лекції відбувся інтерактив «Звідки черпати ресурси?» Віра Степанівна порадила шукати ресурси в собі, запропонувавши знайти 10 позицій, які тішать вже і зараз, а також 10 позицій, які надихатимуть в перспективі. Ми спробували. Вдалося знайти надихаючі події: сонце, відсутність повітряної тривоги (попередні дві гостьові лекції супроводжувалися завиванням сирен), перспективну можливість пізнавати Україну не по карті бойових дій, а світ – не по карті нової української воєнної діаспори.
Вища освіта – це люди, якими вона живе, тобто студенти й викладачі, тому від якості розуміння соціально-педагогічних процесів залежить її ефективність, як здатність порозумітися, не забігти на протилежні барикади. Такого висновку ми дійшли спільно з Вірою Степанівною, за що дуже вдячні!
Хотілося б завершити надихаючими рядками, розгорну навмання збірник поезій Ліни Костенко. Ось:
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

 

Допис підготувала здобувачка ОПП «Освітні, педагогічні науки» Вікторія Яковлєва