Війна в Україні – це велика біда. Ми гинемо і фізично, і психологічно. Навіть тоді, коли на голови не сиплеться смертоносне залізяччя; навіть тоді, коли в наших родинах вона ще безпосередньо не «господарює»; навіть тоді, коли сміємо вибудовувати примарні плани на майбутнє; навіть тоді, коли намагаємося бути корисними людям і країні.

Щоби нашу безвихідь не поширювати на інших людей, ослаблюємо соціальні зв’язки (по-справжньому збільшуємо соціальну дистанцію, бо в карантинних часах це була фізична відстань), намагаємося не запитувати в інших «Як справи?», остерігаючись почути про реальний стан справ. Щоби не поранити і не поранитись.

 

Всі ці складнощі не могли не відобразитися на нашому спільному інтересі – університетському житті. Люди є найціннішим капіталом будь-якого підприємства чи організації, а що вже казати про Університет! Дезінтеграція, відокремленість не можуть давати змоги для ефективної співдіяльності наших спільнот: викладацької, студентської, адміністративної.

Саме тому, з ініціативи професора Ігоря Максимовича, був зорганізований вебінар «Сучасні виклики для академічних спільнот в умовах воєнного часу» (23 лютого 2024 року). Його люб’язно погодилися провести пані Катажина Іваніцька й пані Магдалена Жубер, які репрезентували Vethink Academy – експертну групу, що об’єднала фахівців з різних напрямів, у тому числі – із психології.

На початку вебінару спікерки анонсували його головну мету: внутрішнє неодмінно перетворюється на зовнішнє.

Отже, на чому було сконцетровано увагу: контактувати, говорити, чути, вчитися один в одного, підтримувати, надихатись, шукати рішення, планувати, взаємодіяти.

Темою викладу була регуляція взаємовідносин у колективі викладачів, де звернено особливу увагу на резильєнтність (психологічну стійкість), зокрема на стресостійкість, фізіологію стресу, способи самодопомоги у стресі (стиль, зорієнтований на завдання; на емоції; на уникнення). Дуже корисними були поради щодо профілактики стресу: навчатися утримувати баланс між правами й відповідальністю, зміцнювати самооцінку, зменшувати кількість джерел стресу, вживати заходів для виправлення ситуації, формувати мережу соціальної підтримки, оздоровлюватися. Цікаво було послухати про техніки зняття напруженості, саморегуляції.

Насамкінець спікерки порекомендували книги, які допоможуть краще пізнати свої проблеми, тобто зробити рішучий крок до повноцінного Життя. Хай навіть у таких страшних обставинах.

Дякуємо нашим польським колегам за прагнення допомогти, за інформацію, яка рятує!

Сподіваємося, що увага до внутрішнього світу викладачів, прагнення зарадити проблемам і бідам, допомогти стануть у нашому Університеті хорошою традицією. Так зможемо подолати найстрашнішого ворога – нашу людську крихкість. Адже зараз головне – встояти!

 

Допис підготували професори Олеся Смолінська та Ігор Максимович